Той із спадкоємців, який має право на обов’язкову частку в спадщині і проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від нього.
Частиною 3 статті 1296 ЦК України визначено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Зволікання з виконанням зобов’язань, передбачених частиною 1 статті 1297, частиною 1 статті 1299 ЦК України, по оформленню права на спадщину, у складі якої є нерухоме майно, або їх невиконання також не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
7 вересня 2011 року колегія суддів Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом гр-ки Л. до гр-ну І. про визнання права власності за касаційною скаргою гр-ки Л. на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 грудня 2009 року і ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 3 червня 2010 року, встановила наступне.
У серпні 2009 року гр-ка Л. звернулася до суду з вищезгаданим позовом, посилаючись на те, що в * році помер чоловік її тітки – гр-н Б., який що належить йому на праві власності ** частину квартири за адресою *** (спірна квартира) заповідав своєму племінникові – гр ну І. У **** році померла її тітка – гр ка А., яка постійно проживала зі своїм чоловіком у вказаній квартирі. Своє майно гр-ка А. заповідала їй (позивачці). 2 грудня 2008 року вона звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і видачу свідоцтва про право на спадок. У травні 2009 року державний нотаріус роз’яснив, що вона може отримати свідоцтво про право на спадщину на частину спірної квартири тільки за умови надання на це згоди відповідачем. 26 травня 2009 року гр-н І. не дав згоди відносно того, щоб вона успадкувала ** частину спірної квартири. Позивачка вказувала на те, що її тітка у зв’язку з похилим віком і за станом здоров’я була непрацездатною, тому мала право на обов’язкову частку в спадщині після смерті чоловіка, що складає ** частини спірної квартири. Проте у зв’язку з незадовільним станом здоров’я тітка не змогла отримати свідоцтво про право на спадщину. Гр-н І. не визнає її право на ** частину спірної квартири як обов’язкову долю гр-ки А. після смерті її чоловіка – гр-на Б. Посилаючись на викладене, позивачка просила суд визнати за нею право власності на ** частину спірної квартири. У цій ситуації позивачці була своєчасно надана консультація юриста в Києві.
Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 28 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 3 червня 2010 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі гр-ка Л. посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права і просить відмінити судові рішення і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Враховуючи положення пункту 2 розділу ХІІІ “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI “Про судоустрій і статус суддів”, справа розглядається за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, діючій до набуття чинності вказаного Закону від 7 липня 2010 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на наступних підставах.
Згідно із статтями 213, 214 ЦПК України, рішення має бути законним і обгрунтованим і відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, і якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропуск терміну позовної давності та ін.), що мають значення для розгляду справи, і докази в їх підтвердження; які правовідносини сторін виходять зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з виводами якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачка не надала доказів того, що гр-ка А. прийняла спадок після смерті гр-на Б., а саме: документів, що встановлюють право власності спадкодавця на спірне майно.
Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.
У обгрунтування позовних вимог гр-ка Л. посилалася на те, що гр-ка А. була непрацездатною особою, і на день смерті її чоловіка – гр-на Б. проживала разом з ним в спірній квартирі, тому мала право на обов’язкову частку в спадщині. Позивачка прийняла спадщину після смерті гр-ки А., тому її доля в спірній квартирі має бути рівною **, ***** з яких оспорює відповідач.
За змістом частини 1 статті 1241 ЦК України непрацездатна вдова наслідує, незалежно від змісту заповіту, половину долі, яка належала б кожному з них у разі спадкоємства згідно з (обов’язкова доля) законом.
Згідно з частинами 3, 5 статей 1268 ЦК Укра¬ины, спадкоємець, що постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо впродовж терміну, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї; незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з роз’ясненнями, викладеними в абзаці 4 пункту 19 постанов Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 “Про судову практику у справах про спадкування”, той із спадкоємців, який має право на обов’язкову частку в спадщині і проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї.
Частиною 3 статті 1296 ЦК України визначено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Зволікання з виконанням зобов’язань, передбачених частиною 1 статті 1297, частиною 1 статті 1299 ЦК України, по оформленню права на спадщину, у складі якого є нерухоме майно, або їх невиконання також не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Саме до цього зводяться роз’яснення, надані Пленумом Верховного Суду України в пункті 27 постанов від 30 травня 2008 року № 7 “Про судову практику у справах про спадкування”.
Проте суд на викладене уваги не звернув; встановивши, що гр-ка А. не оформила у встановленому законом порядку своє право на спадщину після смерті гр-на Б., не звернув уваги і на те, що нездійснення таких дій не може позбавити її права на спадщину; не встановив обставин, що мають значення для справи, і не з’ясував дійсних прав і обов’язків сторін.
Апеляційний суд, залишаючи рішення районного суду без змін, вимог статей 303, 315 ЦПК України не виконав, на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права уваги не звернув; виклавши аргументи апеляційної скарги і мотивувавши відхилення скарги, у визначенні не вказав конкретних обставин і фактів, які можуть спростувати такі аргументи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судові рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, тому вони як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, що привело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог частини 2 статті 338 ЦПК України, підлягають відміні з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України ухвалила:
– касаційну скаргу гр-ки Л. задовольнити частково;
– рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 28 грудня 2009 року і ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 3 червня 2010 року відмінити, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
(Ухвала Верховного Суду Укра¬їни від 7 вересня 2011 року. Справа № 6-44936св10. Головуючий – Ярема А.Г. Судді – Гуменюк В. І., Патрюк Н.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.)
