ДО МІЖНАРОДНОГО ДНЯ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ
З моменту виникнення надлишків їжі у людській спільноті, яка проживала на конкретній території зародилися і ознаки сучасної корупції. Згодом в історії розвитку людства, з’явився такий її різновид, як
“кормлєніє”. Він офіційно визнавався державою та рівнявся заробітній платіза роботу на государя. Останній віддавав певному чиновнику на відкуп конкретну территорію, вид діяльності, установу та таке інше.
Коли це явище розвинулося до маштабів та способів, що створили загрозу державі та державності – його законодавчо розділили на “мздоімство” і “лихоімство”, а “кормлєніє” скасували. Залишалися незмінними лише суб”єкти цього явища – чиновники.
З часом, ця уособлена група в суспільстві, зросла до значущих маштабів. Її роль та місце в управлінні людьми та міждержавних відносинах теж замітно посилилася. Зокрема початок 20 століття у нашій новітній історії
відзначився поділом суспільства на робітників, селян та службовців . Сама спільнота службовців вимушено була структурована, серед них з”явилися керівники і рядові службовці. Лише керівники, були суб”єктами
службових злочинів, у тому числі про хабарництво, що не повністтю відповідало Конвенції Організації Об”єднанних Націй “Проти корупції”, яка визначає суб”єктом корупційних злочинів будь-яку особу, що обіймає посаду в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі.
У цьому контексті стають більш наглядними вітчизняні недоліки у протистоянні та попередженні корупції. Сталося так, що велика армія службовців /чиновників/ по суті лише залякувалася покаранням, що несли
їх начальники. Як показав наш сумний досвід, такі вибіркові заходи виявилися малоефективними. А аморфне визначення суб»єкта службових злочинів, сприяло їхньому уникненні від відповідальності. Офіційна статистика, аналітичні дослідження та міжнародні рейтинги надають вражаючі картини стану корупції в Україні. Безумовно, що саме вони спонукали до проведення реформ. Схоже реформатори та законодавець нарешті прийшли до висновку, що репресивне антикорупційне протистояння
держави керівникам армії чиновників, виявилося не на її користь. Починаючи з лютого 2014 року коло суб’єктів відповідальності за хабарництво та інші службові злочини значно розширине, та приведине у
відповідність до згаданої Конвенціїї . Вітчизняні та зарубіжні науковці, авторитетні експерні дослідники
єдині в думці, що у нас в державі наявні усі ознаки олігархізації влади. Відзначається значний рівень тіньової економіки, який сягає до 40 відсотків національного валового продукту. Корупцією охоплені усі рівні державних службовців та посадових осіб уповноважених на виконання функцій держави
та органів місцевого самоврядування. Вона характеризується високим соціальним рівнем суб»єктів, що вчиняють її. Винахідливісттю та широтою інтелектуальних способів протиправних дій. Саме це, стає однією з головних причин того, що насьогодні наша країна залишається в сірій зоні світового
індексу сприйняття корупції.
На цьому фоні видається не цілком виправданним звинувати в усіх цих негараздах лише правоохоронні органи та суди. Нажаль, масові розмови про корупцію, популізм як у програмах провладних партій, та в тих що відносять себе до опозиційних, – зводиться до проблем в діяльності лише, правоохоронних органів та судів. При цьому залишається без достатньої уваги необхідність проведення широкої адміністративної реформи, а відтак і реформування всієї системи державного управління.
Наслідком такої однобокої популістичної пропаганди з призначенням «цапів відбувайлів», штучно зтворена тотальна недовіра до правоохоронців та судів. Підірваний авторитет та престижність цих професій.
«Нас всегда заменяют другими, что бы мы не мешали вранью» . Це слова із пісні В.С. Висоцького “Про мікрофон”. Вони влучно характеризуют нинішніх реформаторів, а можливо і мету їх діяльності.
Концентрація уваги причин зростання корупції у державі лише на правоохоронних органах та судах, їх перебування у стані перманентної реформи, поза системою державних органів та суспільства в цілому, –
спричиняє більше зла та шкоди державності, ніж сама корупція. Практика сьогодення досить переконливо свідчить, що тотальна заміни прокурорів і
суддів, міліціонерів на поліцейських, перетворення Міністерства внутрішніх справ в управлінську надбудову з політичною окрасою, утворення системи антикорупційних органів і їх масована критика буквально на наступний день та звинувачення у непрофесіоналізмі та нерентабельній протидії злочинності
– все це більше походить на рекламну кампанію, якогось малоефективного дослідження, яке в реальності несе в собі загрози національній безпеці.
Доцільно зауважити, що жодна із соціально-політичних систем не мала, не має і не може мати повного імунітету від корупції. Змінюються лише її масштаби та прояви, а також можливості її впливу на соціальне життя та управління державою. Слід об’єктивно сприймати корупцію та владу. Вони є вічними супутниками.
Система державного управління, діяльність якої забезпечується чиновниками – породжує корупцію, без них корупція як явище неможлива. Різняться лише здатність систем управління владою забезпечити державний суверенітет та захист і поновлення задекларованих нею прав та свобод учасників суспільних відносин. У тому разі, коли корупція виходить на рівень організованої злочинної діяльності і становиться невід’ємною складовою тіньової економіки – перед державою постають реальні виклики, усунення яких вимагає в першу чергу ефективних державницьких управлінських рішень.
Зокрема корупція призвела до падіння багатьох урядів або обумовила військові перевороти у Гані (1981), Нігерії (1983), в Мексиці (1982), на Філіппінах (1986), в Єгипті, в Лівії (2011) та інших країнах.
При соціологічному дослідженні виявилося, що пересічні українці більш толерантні до проявів корупції, ніж представники бізнесу. Лише 14,7% схильні викрити корупціонера (серед бізнесменів таких 24,7%). Ще 26%
готові заплатити необхідний хабар (серед підприємців таких 20,9%). Натомість представники бізнесу частіше нейтрально ставляться до корупції (53,8%) і використовують зв’язки для вирішення проблем (22,4%).
Таким чином, у державі відзначаються позитивні тенденції, які вказують, що увага протистоянні корупції, в першу чергу понинна бути зосереджена на конструктивній співпраці влади з бізнесом. Певен при
повному розумінні проблеми, незаконні, вимушені матеріальні затрити, які бізнес несе під ярмом хабарників, можливо буде на благодійних засадах спрямувати на розробку та формування антикорупційної державної політики. Що стосується суті самої корупції в нашій державі, видається, що вона із явища уже стає системною діяльністтю як істотна частина національної економіки та політики. Така діяльність пов’язується із протиправним використанням службових повноважень і не обмежується лише однією
сферою державного управління. Її відзначає чітко визначена корислива (матеріальна) спрямованість.
При проведенні реформ необхідно усвідомити, що корупцію не можна викорінити цілком, тому першочерговим завданням має бути, формування сприйняття у суспільстві корупції як ризикованої, неприбуткової та аморальної справи, яка жорстко та невідворотно карається національним
законодавством. Для цього важливо проводити велику просвітницьку роботу з формування психології української нації, яка мала б пробудити інтерес протидії неправді. Саме тому, для повного осмислення та визначення, що уявляє собою корупція в Україні необхідні грунтовні і фундаментальні наукові дослідження. Лише на їх основі повинна розроблятися державна антикорупційна політика, реалізація і оцінка якої повинна відбуватися із одного центра і ним повинен стати головний виконавчий орган держави –
Кабінет Міністрів України.
У цьому контектсті видається прийнятним і досвід Сполучених Штатів Америки. Саме там вперше в історію людства в 1998 році був прийнятий Закон «Про торгівлю». Він зобов’язує Генерального прокурора США роз’яснювати потенційним експортерам та представникам малого бізнесу,які загрози для них можуть виникнути у разі порушення національного Закону «Про боротьбу з корупцією в зовнішньоекономічній діяльності». Ці роз’яснення зводяться до того, що раз на півроку Генеральний прокурор США оприлюднює письмовий звіт у вигляді брошури, де викладені відповіді на поточні проблеми протистояння корупції, роз’яснюється порядок відносин американських суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності із
зарубіжними контрагентами та їх відповідальність за порушеня національного антикорупційного законодавства. Окрім Генерального прокурора США, ніхто не має права давати оцінку стану протистояння
злочинності та виконання вимог національного законодавства.
На нашу думку державі недостатньо ведеться робота по формуванні належної правової культури. Суспільство перестає усвідомоювати шкідливість від тотального інформаційного потоку суб»єктивних оцінок «законного» або «не законного». Недопустимо низький рівень виконання судових рішень, особливо там де відповідачами виступають органи державної влади та управління, вже спричинили велику шкоду авторитету
судової влади. На цьому фоні спрямування судової реформи на утворення нових судів, видається передчасними та економічно недоцільними.
При формуванні громадянського суспільства необхідно розробити та запровадити перспективну державну програму для формування правильного сприйняття громадянами заяв та повідомлень до уповноважених органів про факти корупції , та провести яскраву межу між доносами та наклепами. Для утвердження правильності такої поведінки, необхідна злагоджена, цілеспрямована, системна діяльність усіх засобів пропаганди та примусу в державі. Слід законодавчо запровадити дієві та широко розрекламовані реальні гарантії стимулювання та безпеки цих громадян. Нова державна антикорупційна політика повинна містити реальні заходи стимулювання залучення всього матеріального потенціалу юридичних та фізичних осіб, який вони витрачають на корупцію, до національної економіки. При цьому слід передбачити і систему дієвих запобіжників від недобросовісної антикорупційної конкуренції, яка намітилася у нас останнім часом…
В.П.Гузир
