1. Відповідно до абзацу четвертого статті 1 проекту Закону України «Про відновлення довіри до судової системи України» (реєстр. № 4378) (далі — проект Закону) метою перевірки суддів та їх атестації є звільнення з посади осіб, що перебувають на посаді судді, у зв’язку з порушенням ними присяги.
Статтею 4 проекту Закону передбачено, що суддя підлягає звільненню з посади у зв’язку з порушенням присяги у разі прийняття ним одноособово або у складі колегії суддів рішень, передбачених пунктами 1-9 цієї статті.
Згідно з абзацами першим — третім статті 5 проекту Закону судді, які за результатами проведеної перевірки визнані такими, що не пройшли її, підлягають відстороненню від здійснення правосуддя із подальшим звільненням з посади судді у зв’язку з порушенням присяги.
Установлені Тимчасовою спеціальною комісією за результатами перевірки суддів обставини, які свідчать про порушення суддею присяги, не потребують додаткового встановлення Вищою радою юстиції. Висновки Тимчасової спеціальної комісії надсилаються відповідному органу, що обрав або призначив суддю, для прийняття рішення про звільнення судді з посади.
Матеріали перевірки суддів Тимчасової спеціальної комісії, які свідчать про порушення суддею присяги, надсилаються Тимчасовою спеціальною комісією до Генеральної прокуратури України для встановлення підстав для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Зазначені норми фактично встановлюють додаткові підстави вважати суддю таким, що порушив присягу, та «особливий» порядок звільнення судді з посади.
Відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України передбачено, що внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад належить до відання Вищої ради юстиції.
Згідно з частиною першою статті 128 Конституції України перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Таким чином, Основний Закон України встановлює порядок звільнення суддів з посади за яким, суддю може бути звільнено з посади Президентом України або Верховною Радою України виключно за поданням Вищої ради юстиції.
З наведеного випливає, що вказані норми проекту Закону, зокрема, ст. ст. 1, 4, 5 суперечать нормам Конституції України.
Також слід зазначити, що відповідно до частин другої, третьої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4 — 6 частини п’ятої статті 126 Конституції України (зокрема, порушення суддею присяги), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.
Порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов’язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов’язаних з процесуальними діями.
Отже Закон України «Про Вищу раду юстиції» встановлює підстави та порядок звільнення судді за порушення присяги, відповідно до якого Вища рада юстиції розглядає питання про наявність в діях судді ознак порушення присяги та приймає рішення про внесення суб’єкту його призначення подання про звільнення судді.
Згідно з частинами четвертою, п’ятою статті 105 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає указ, а Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.
Тобто, як вже зазначалось, єдиним документом на підставі якого Президент України та Верховна Рада України можуть прийняти рішення про звільнення судді є подання Вищої ради юстиції.
Аналогічні норми визначені і Регламентом Верховної Ради України.
В той же час, проектом Закону не пропонується внесення відповідних змін до вищевказаних Законів.
З огляду на наведене, порядок звільнення суддів з посад з підстави порушення ними присяги, визначений проектом Закону, суперечить Конституції України, Законам України «Про Вищу раду юстиції», «Про судоустрій і статус суддів», Регламенту Верховної Ради України.
2. Передбачена абзацом п’ятим статті 1 проекту Закону мета — «звільнення з посади осіб, рівень професійної підготовки яких не відповідає посаді судді» — суперечить частині п’ятій статті 126 Конституції України. У цій частині встановлено вичерпний перелік підстав, наявність яких дає можливість звільнити суддю з посади. Доповнити цей перелік можна тільки шляхом внесення доповнень до Конституції України.
3. Неможливість відповідно до чинної Конституції України звільнення суддів з посади з мотивів недостатньої професійної підготовки позбавляє будь-якого сенсу атестацію суддів. Тож відповідно до частини другої статті 2 проекту Закону впродовж одного року Вища кваліфікаційна комісія суддів України повинна атестувати більше 6000 суддів, виконати величезну за обсягом роботу за відсутності конституційної можливості їх звільнення з посад. Тому не відповідають Конституції України такі норми проекту Закону:
1) назва статті 2 проекту Закону в частині слів «та атестації»;
2) частина друга статті 2 проекту Закону;
3) назва статті 3 проекту Закону в частині слів «та їх атестацію»;
4) частина четверта статті 3 проекту Закону;
5) назва статті 5 проекту Закону в частині слів «чи атестації»;
6) абзац п’ятий статті 5 проекту Закону;
7) пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві положення».
4. Частинами першою — третьою статті 3 проекту Закону з метою реалізації цього Закону пропонується створити тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, а також регламентується порядок формування її складу.
Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, не повинно мати місця неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя, і судові рішення, винесені суддями, не підлягають перегляду. Цей принцип не перешкоджає здійснюваному відповідно до закону судовому перегляду чи пом’якшенню вироків, винесених судовими органами.
Судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов’язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.
Згідно з Рекомендацією CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 р. на 1098 засіданні заступників міністрів, судові рішення мають бути обґрунтовані та оголошені публічно. Однак судді не зобов’язані роз’яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті таких рішень.
Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених у законодавстві.
Коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію.
Як вже зазначалось, подання про звільнення судді суб’єкту його призначення може вносити виключно Вища рада юстиції за результатами розгляду відповідного питання.
Звільнення суддів на підставі норм проекту Закону, в порушення встановленої процедури, може потягнути за собою негативні наслідки, як наприклад, рішення Європейського суду з прав людини«Олександр Волков проти України».
У зв’язку з цим, діючи в межах Конституції України, саме Вища рада юстиції має законні повноваження щодо проведення перевірки дій судді на наявність в них ознак порушення присяги.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцевих положень» проекту Закону передбачено, що з моменту набрання чинності цим Законом повноваження членів Вищої ради юстиції, обраних за квотою Верховної Ради України припиняються. Цим пунктом також рекомендовано Президенту України, з’їзду суддів України, з’їзду адвокатів України, з’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, всеукраїнській конференції працівників прокуратури протягом 30 днів з моменту набрання чинності цим Законом відкликати призначених ними членів Вищої ради юстиції та призначити нових.
Зазначена норма передбачає повне оновлення персонального складу Вищої ради юстиції.
Тому покладення проектом Закону на новий склад Вищої ради юстиції повноважень щодолюстраційної перевірки суддів судів загальної юрисдикції відповідатиме Конституції України, Закону України «Про Вищу раду юстиції» та міжнародним стандартам у сфері судоустрою.
Відповідно до частини другої статті 131 Конституції України Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членів Вищої ради юстиції.
З метою забезпечення принципу відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та врахування суспільної позиції Народу України існує необхідність у зміні порядку призначення членів Вищої ради юстиції, передбаченого Законом України «Про Вищу раду юстиції».
Так, проектом Закону слід передбачити призначення Верховною Радою України та Президентом України членів Вищої ради юстиції з числа представників громадськості та відповідні зміни до Закону України «Про Вищу раду юстиції».
5. Проект Закону, передбачаючи формування Тимчасової спеціальної комісії (частина перша статті 3) не визначає її офіційний статус та місце в системі органів державної влади.
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 19 Конституції України).
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент. Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.
Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України (частини друга, третя статті 89 Конституції України).
До виконавчої гілки влади належать Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації.
Система органів судової гілки влади визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів України».
Враховуючи наведене, потребує чіткого визначення статус Тимчасової спеціальної комісії, яку пропонується утворити проектом Закону.
6. Частинами першою, другою статті 3 проекту Закону передбачено, що Тимчасова спеціальна комісія складається з 17 членів.
Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів України призначають до Тимчасової спеціальної комісії по чотири члени, Кабінет Міністрів України призначає три члени, які мають бути представниками громадськості, а Верховна Рада України — шість членів, двоє з яких повинні бути суддями.
Зазначені норми викликають такі питання:
1. Чи мають бути вісім членів, які призначаються Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України членами цих органів?
2. Чи мають бути чотири з шести членів, яких призначає Верховна Рада України, народними депутатами України?
Тому для уникнення різнотлумачень норма частини другої статті 3 проекту Закону потребує доопрацювання шляхом більш чіткого викладу її змісту.
До того ж, проект Закону не передбачає яким чином будуть проходити перевірку, в разі необхідності, та атестацію ті судді, які входитимуть до Тимчасової спеціальної комісії.
7. Статтею 4 проекту Закону встановлюється, що рішення Тимчасової спеціальної комісії є обов’язковим до виконання з моменту його прийняття.
Слід зазначити, що відповідно до пункту 5.1. Європейської хартії про Закон «Про статус суддів» «Халатность судьи при исполнении одной из обязанностей, прямо закрепленной в Законе, может привести к применению к нему санкции, если будет принято соответствующее решение, — на основании предложения, рекомендации или согласия коллегии или органа, состоящего не менее чем наполовину из избранных судей — в рамках производства с полным заслушиванием сторон, причем судье, против которого возбуждено дело, должно быть предоставлено право на представительство его интересов. Конкретные меры наказания, которые могут применяться к судьям, должны быть перечислены в Законе, а назначаться они должны на основе принципа соразмерности. Решение исполнительного органа, коллегии или органа, назначающего наказание, как это предусмотрено в Хартии, может быть обжаловано в вышестоящий судебный орган».
Враховуючи наведене, в проекті Закону слід передбачити можливість для судді оскаржити рішення Тимчасової спеціальної комісії, встановити механізм його «апеляційного перегляду».
8. Пунктом 2 статті 4 проекту Закону передбачено, що суддя підлягає звільненню з посади у зв’язку з порушенням присяги у разі прийняття ним одноособово або у складі колегії суддів рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в’язнями.
Законодавство України не містить визначення терміну «політичні в’язні» та не передбачає переліку (кола) осіб, які визнаються такими.
Тому наявність цього терміну в проекті Закону може призвести до різнотлумачення, тобто розширеного або звуженого його розуміння, що суперечить принципу юридичної визначеності.
9. Потребує уточнення норма пункту 4 статті 4 проекту Закону в частині встановлення конкретного часового періоду, що буде предметом перевірки стосовно прийняття суддями рішень щодо яких рішенням Європейського суду з прав людини встановлено порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на те, що Конвенція ратифікована Україною 17 липня 1997 року.
В протилежному випадку підлягати перевірці будуть судді, які приймали рішення, що не відповідають Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до моменту ратифікації.?
10. Звільнення суддів з посади з мотивів недостатньої професійної підготовки, як зазначалось вище, позбавляє будь-якого сенсу атестацію суддів. Відповідно покладення повноважень щодо проведення атестації суддів на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України також є недоцільним.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцевих положень» проекту Закону з’їзду суддів України, з’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, Міністру юстиції України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові Державної судової адміністрації України рекомендовано протягом 30 днів з моменту набрання чинності цим Законом відкликати призначених ними членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та призначити нових.
Зазначена норма в ракурсі вищевказаних зауважень та пропозицій втрачає свою актуальність.
Також слід зауважити наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Цей імперативний припис є однією із засад конституційного ладу і не передбачає будь-яких винятків. Жодна соціальна цінність не може бути підставою для перевищення органами державної влади та органами місцевого самоврядування наданих їм Конституцією та законами України повноважень.
Статус, повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також інші питання, пов’язані з її функціонуванням визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі — Закон).
Закон містить статті 92 — 931, норми яких регулюють питання складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, порядку її формування та припинення повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Проте, жодна з норм Закону не містить поняття «відкликання членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» та не передбачає такої можливості.
Проектом Закону «Про відновлення довіри до судової системи України» відповідні зміни до Закону, які б пропонували врегулювати ці питання, не передбачені.
Таким чином, Закон не передбачає можливості «відкликання» з’їздом суддів України, з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, Міністром юстиції України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Головою Державної судової адміністрації України членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, призначених ними.
Припинити ж повноваження члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України може тільки Комісія івиключно з підстав, передбачених статтею 931 Закону.
Слід також зазначити, що рішення перелічених вище суб’єктів про призначення членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за своєю правовою природою є актами індивідуального характеру, тобто розраховані на чітко визначений індивідуальний випадок та адресовані конкретно визначеним суб’єктам. Такі рішення набирають чинності з моменту їх прийняття. Тобто з моменту прийняття таких рішень особи, призначені на вказані посади, набули весь обсяг повноважень, притаманний зазначеним посадовим особам. З огляду на це, можливість будь-якого «відкликання» членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, що фактично означає позбавлення цих осіб посадових повноважень, є незаконною, оскільки, позбавлення повноважень вказаних посадових осіб можливе лише шляхом прийняття рішення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України виключно у передбачених Законом випадках.
З наведено випливає, що прийняття з’їздом суддів України, з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, Міністром юстиції України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Головою Державної судової адміністрації України рішень про «відкликання» членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або рішень, якими б визнавались такими, що втратили чинність, скасовувались рішення про призначення членів Комісії, буде прямим порушенням основоположних засад Конституції України та положень Закону.
До того ж, відповідно до частини першої статті 91 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія суддів України, зокрема, проводить добір кандидатів на посаду судді вперше, в тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит; вносить до Вищої ради юстиції рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді для подальшого внесення відповідного подання Президентові України; розглядає заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів та за наявності підстав порушує дисциплінарні справи і здійснює дисциплінарне провадження; приймає рішення за результатами дисциплінарного провадження і за наявності підстав застосовує дисциплінарне стягнення до суддів місцевих та апеляційних судів.
Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прийняті під час здійснення нею вказаних основоположних повноважень, не є остаточними.
За результатами конкурсного добору Вища кваліфікаційна комісія суддів України надсилає до Вищої ради юстиції відповідно до кількості вакантних посад судді рекомендації про призначення кандидатів суддями.
Результати кваліфікаційного іспиту можуть бути оскаржені до Вищої ради юстиції, яка може скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та зобов’язати її провести повторний кваліфікаційний іспит кандидата на посаду судді, який подав скаргу.
За наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.
Суддя місцевого чи апеляційного суду може оскаржити рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до Вищої ради юстиції або Вищого адміністративного суду України не пізніше одного місяця з дня вручення йому чи отримання поштою копії рішення.
Зазначені положення свідчать про те, що Вища рада юстиції завжди є остаточною інстанцією в процедурі формування суддівського корпусу та здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів. Комісія ж, діючи в межах законних повноважень, лише приймає рішення рекомендаційного характеру або рішення, що можуть бути предметом перегляду Вищою радою юстиції.
З наведеного випливає, що зміна персонального складу Вищої ради юстиції, як конституційного органу, який має повноваження щодо перегляду рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, є достатньою запорукою для досягнення мети проекту Закону.
11. Згідно з абзацом шостим статті 1 проекту Закону метою перевірки суддів та їх атестації є зниження рівня корупції в системі судів загальної юрисдикції.
Пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві положення» проекту Закону Кабінету Міністрів України доручаєтьсяпротягом місяця з дня набрання чинності цим Законом прийняти нормативно-правовий акт щодо механізму перевірки достовірності та повноти відомостей, що містяться у деклараціях про доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру суддів та членів їх сімей.
Зазначені норми викликають наступні застереження:
– проект Закону не визначає суб’єкта, який має здійснити перевірку достовірності та повноти відомостей, що містяться у деклараціях про доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру суддів та членів їх сімей;
– до змісту перевірки суддів, визначеного статтею 4 проекту Закону, зазначені відомості не входять;
– поняття атестації, порядок її проведення проектом Закону не визначені. За логікою речей ці правові категорії будуть розкриті у порядку проведення атестації суддів судів загальної юрисдикції, що визначатиметься Кабінетом Міністрів України разом з Радою суддів України (пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві положення» проекту Закону). Проте перевірка достовірності та повноти відомостей, що містяться у деклараціях про доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру суддів та членів їх сімей не входить в поняття атестації, оскільки механізм такої перевірки буде встановлений окремим нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України.
– відповідно до преамбули Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» цей Закон визначає основні засади запобігання і протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З огляду на це, сумнівним видається така мета проведення перевірки суддів, як зниження рівня корупції в системі судів загальної юрисдикції, оскільки вказані питання є сферою регулювання спеціального закону.
– Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» передбачає заходи, спрямовані на запобігання і протидію корупції, визначає суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення, суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, відповідальність за корупційні правопорушення, наявність контролю і нагляду за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції. Таким чином, проведення перевірки достовірності та повноти відомостей, що містяться у деклараціях про доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру суддів та членів їх сімей належить до сфери дії Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» і не може регулюватись нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України;
– неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей є підставою дисциплінарної відповідальності судді (пункт 6 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Дисциплінарне ж провадження щодо суддів здійснюють: Вища кваліфікаційна комісія суддів України — щодо суддів місцевих та апеляційних судів; Вища рада юстиції — щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України (стаття 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
12. Пунктами 6, 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» проекту Закону Кабінету Міністрів України разом з Радою суддів України доручається протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом визначити порядок проведення атестації суддів судів загальної юрисдикції.
Також Раді суддів України доручено протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом прийняти Положення про Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Зазначені норми викликають такі зауваження:
– пунктом 6 не визначено суб’єкта, який буде затверджувати (приймати) нормативно-правовий акт, що визначатиме порядок проведення атестації суддів судів загальної юрисдикції. З цієї норми можна тільки зробити висновок, що Уряд України та Рада суддів України будуть спільно працювати над розробкою такого акта, проте хто з цих органів буде суб’єктом прийняття цього акта проект Закону чітко не передбачає.
– відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій, судочинство, статус суддів визначаються виключно законами України.
Частиною першою статті 117 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання.
Ні Конституція України, ні Закони України «Про Кабінет Міністрів України», «Про судоустрій і статус суддів» не відносять до компетенції Кабінету Міністрів України питання, передбачені пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві положення» проекту Закону.
Слід підкреслити, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 19 Конституції України).
Тому врегулювання питань, пов’язаних з діяльністю судової гілки влади, в актах органу виконавчої влади порушить систему стримувань і противаг, за допомогою якої відбувається взаємодія різних гілок влади в процесі вирішення ними загальнодержавних питань.
До того ж, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
– факт надання законом України, як це передбачено в пунктах 6, 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» проекту Закону, доручення органу суддівського самоврядування є прямим втручанням законодавчої гілки влади у сферу, що виходить за межі її повноважень, тобто грубим порушенням принципу поділу влади.
13. Пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві положення» проекту Закону передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Зазначена норма не відповідає частині восьмій статті 90 Регламенту Верховної Ради України, відповідно до якої, якщо для реалізації положень поданого законопроекту після його прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися в розділі «Перехідні положення» цього законопроекту або в одночасно внесеному його ініціатором окремому законопроекті. До законопроекту додається перелік законів та інших нормативних актів, прийняття або перегляд яких необхідно здійснити для реалізації положень законопроекту в разі його прийняття.
Голова Союзу юристів України
Президент Світового Конгресу українських юристів
Президент Всесвітньої організації юристів
Перший голова Вищої ради юстиції Валерій Євдокимов
