«Освіта системи третейських судів з 2005 року була фальстартом, оскільки до цих пір країна не має незалежних, конкурентоспроможних за обсягами компетенції внутрішніх арбітражних інституцій», – впевнений голова ТПУ Тарас Шепель
Тарас Шепель зазначає, що зміни необхідні, і вони в першу чергу повинні мати на меті побудови системи третейських судів за прикладом і на принципах функціонування міжнародного арбітражу
Незважаючи на вже більш ніж п’ятнадцятирічну історію розвитку третейських судів, вони не стали таким поширеним способом вирішення спорів, як в інших європейських країнах. Компетенція третейських судів була значно обмежена в 2009 році, і з цього часу вони перестали бути повноцінною альтернативою державним судам.
Про причини виникнення такої ситуації і про можливі шляхи виходу з неї розповів новообраний голова Третейської палати України (ТПУ), член Громадської ради доброчесності Тарас Шепель.
– Як ви вважаєте, чому третейський розгляд спорів досі не набуло належного рівня визнання в професійному середовищі?
– Основними «провайдерами» просування послуги третейського розгляду спорів повинні бути юристи, які можуть рекомендувати своїм клієнтам третейське застереження і, відповідно, конкретний третейський суд. У нашій країні культура просування альтернативних способів вирішення спорів ще не склалася. Частково причиною цього є те, що юрист зацікавлений пропонувати варіант, найбільш прибутковий для нього. Після появи в 2005 році можливості третейського врегулювання суперечок, передбаченої профільним законом, багато юристів побачили в ньому не інструмент вирішення спорів їх клієнтів, а скоріше можливість особистого додаткового заробітку. Почалося масове створення третейських судів, число яких за короткий проміжок часу перевищило 500. Природно, що рівень довіри юристів до третейських судів в цих умовах став пропорційним рівню довіри до самих себе, а він, як показала практика, виявився не такий великий.
Часто в процесі попередніх переговорів, коли інша сторона пропонувала третейське застереження, юрист, закриваючи дискусію на цю тему, говорив: «У мене теж є свій третейський суд». Така ситуація призвела до того, що, незважаючи на велику кількість третейських судів в країні, чи не з’явилися незалежні третейські інститути, а ті деякі, які потенційно могли такими стати, наприклад, третейські суди при торгових палатах, загубилися в загальній масі.
Стрімке падіння довіри до третейських судів відбулося і в зв’язку з тим, що багатьох юристів, які стали третейськими суддями, спокусила можливість конкурувати з державними судами в сегменті традиційно корупційних послуг, таких як рейдерські схеми, узаконення нерухомості, що дозволяло економити на хабарах.
Ці фактори в сукупності нівелювали довіру до третейських судів спочатку з боку самих юристів, а потім – і громадян, в тому числі підприємців, що привело до невідворотної реакції: компетенція третейських судів в 2009 році була істотно урізана, і інтерес до них став згасати. Однак неправильно звинувачувати у всьому виключно юристів. Описана ситуація – відображення рівня розвитку суспільства, задоволення певного суспільного запиту, актуального на той момент. Важливу роль в цьому зіграв і фактор низької довіри до судової системи внаслідок корупції та поширеності негативних неформальних практик впливу на суддів. Мені здавалося, що низький рівень довіри до державних судам буде сприяти розвитку третейських судів, однак цього не сталося. І не відбулося якраз з тієї причини, що третейські суди стали активно конкурувати з державними судами саме в сегменті корупційних послуг.
– Які саме зміни в чинне законодавство, що регулює діяльність третейських судів, необхідно внести в першу чергу?
– На жаль, зараз можна констатувати, що освіта системи третейських судів з 2005 року, після прийняття Закону України «Про третейські суди», було фальстартом, оскільки до цих пір країна не має незалежних, конкурентоспроможних за обсягами компетенції внутрішніх арбітражних інституцій.
Зміни необхідні, і вони в першу чергу повинні мати на меті побудови системи третейських судів за прикладом і на принципах функціонування міжнародного арбітражу в успішних країнах, в тому числі Європи, до досягнення стандартів яких ми прагнемо. Йдеться про вирівнювання рівня компетенції третейських судів, що дозволить їм знову претендувати на роль механізму вирішення спорів, альтернативного державній судовій системі. Без рівного рівня компетенції, на жаль, ні про яку альтернативу мови бути не може.
У той же час не варто забувати про «дрімаючих» третейські суди, які в разі відновлення звичних обсягів компетенції загрожують рецидивом. Тому ще більш важливим є законодавче забезпечення освіти якісних і незалежних третейських установ, які неможливо буде використовувати в якості «кишенькових» для нав’язування третейського застереження сильною стороною договору слабшою.
Яким чином це зробити – треба буде відповісти юридичній спільноті, в першу чергу тим, хто поділяє цінності арбітражу і бажає його якісного розвитку в нашій країні.
У ситуації, подібної до нашої, з пострадянських країн виявилися, зокрема, Латвія і Росія, які провели третейські реформи в 2015 році. Цей досвід нам також слід вивчити і застосувати. Незважаючи на негативну картину, яку я описав вище, проте рівень розвитку третейських судів у нас був на порядок вище, ніж в Росії, тому не хотілося б втратити перевагу в цій сфері, особливо на тлі наявного протистояння між нашими країнами.
– З чим, на вашу думку, пов’язаний факт неможливості встановити точну кількість третейських судів ні Міністерством юстиції, ні ТПУ?
– Кількість встановити нескладно, оскільки третейські суди в нашій країні підлягають державній реєстрації, проте на неї неможливо спиратися при визначенні числа дійсно діючих третейських судів. Якщо суд працює, розглядає справи, це скоріше можна простежити, аналізуючи реєстр судових рішень – з видачі виконавчих документів державними судами або за наявністю фактів оскарження рішень третейських судів. За цим критерієм діючих третейських судів вдається виявити не більше 20. Якщо судити за критерієм активності, зокрема, участі в IV Всеукраїнському з’їзді третейських суддів, то з 351 листи-запрошення на з’їзд, спрямованого «паперової поштою», повернулися майже всі. Оголошення в газеті «Голос України», на сайті ТПУ, активність в соціальних мережах дозволила залучити до участі в з’їзді делегатів від 36 третейських судів, які і сформували Третейську палату України. Саме від цих показників можна відштовхуватися, оцінюючи кількість «живих» третейських судів.
– З якими труднощами стикаються третейські суди при розгляді суперечок?
– Як не дивно, особливих труднощів ні при розгляді, ні при виконанні рішень третейських судів немає. З 2014 року стало набагато менше інформації про скасування рішень третейських судів державними судами з втручанням в матеріально-правову складову спору. Найактуальніша проблема зараз – неоднакові позиції третейських судів та Верховного Суду України (поки що в чинному його складі) щодо трактування природи спорів за позовами кредитних установ до позичальників – фізичних осіб. Так, третейські суди розглядають позови банків як цивільні про стягнення заборгованості, а Верховний Суд України вважає їх «спорами про захист прав споживача».
Якщо третейська реформа буде впроваджуватися в життя, на що всі ми дуже сподіваємося, то, крім питань компетенції та підвищення якості третейських судів, вона обов’язково торкнеться модернізацію процесуального законодавства, що стосується визнання і виконання, а також оскарження рішень третейських судів, усунувши недоліки, загальні в цієї частини з аналогічними нормами в сфері міжнародного арбітражу. Мова в першу чергу йде про усунення дублювання підстав для відмови у видачі виконавчого документа на рішення третейського суду та про оскарження такого рішення. Подібний законопроект уже зареєстрований у парламенті, ряд аспектів повинен бути врахований в процесі роботи над цивільним і господарським процесуальними кодексами.
– Як голова ТПУ які кроки ви плануєте зробити для відновлення довіри до третейського судочинства та розвитку цього виду альтернативного вирішення спорів?
– Сподіваюся, що ТПУ стане базовою площадкою для розробки, професійного обговорення законопроектів, які повинні дати старт третейського реформу. Проведений з’їзд дозволив виявити і об’єднати активних третейських суддів, які бажають взяти участь в цій роботі, і я зроблю все можливе і від мене залежне, щоб вони могли реалізувати своє бажання, використовуючи всі інструменти, доступні третейського палаті. Вселяє оптимізм і підтримка ідеї третейського реформи Проектом Ради Європи «Підтримка здійснення судової реформи в Україні», в рамках якого вперше така спеціальна реформа розглядається як окремий повноправний компонент. Незабаром ми будемо презентувати розроблену концепцію, що покладе старт її громадського обговорення та початку впровадження.
– Чи не завадить вашій роботі в цьому напрямку участь в діяльності Громадської ради доброчесності?
– Це буде сприяти в першу чергу досягнення мети якісного оновлення суддівського корпусу та відновленню довіри до судової системи. Без сильних, компетентних і авторитетних державних судів, на жаль, розвиток альтернативних методів вирішення спорів не буде ефективним. У мене вистачить часу, сил і бажання працювати в обох напрямках. Однак, коли з часом буде потрібно більше уваги приділяти третейського реформу, я готовий зосередитися і повністю віддатися саме цій справі, оскільки інституційно дієздатні і розвинені третейські суди і мій особистий розвиток в якості третейського судді є для мене головними пріоритетами.
(Розмовляла Світлана ТАРАСОВА,
«Юридична практика»)
