Сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов’язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

У справі №539/3306/17 позивач вимагав визнати припиненим договір іпотеки та зобов’язати банк повернути оригінал правовстановчих документів. Адже у 2012 році кредитний договір, на забезпечення якого укладено договір іпотеки, було розірвано рішенням суду.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про припинення іпотеки, оскільки основне зобов’язання припинено, а в стягненні заборгованості з позичальника банку відмовлено у зв’язку з пропуском позовної давності.

Утім, як зазначив Касаційний цивільний суд, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов’язання, що виникло до моменту такого розірвання. У Цивільному кодексі також не передбачено, що сплив позовної давності є окремою підставою для припинення зобов’язання. Це тільки позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи.

Натомість навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов’язання. Причому таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (ч.1 ст.267 ЦК), установлюючи для особи, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.