Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України (далі – ГУ ДФСУ), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі – ППР), винесені за результатами проведеної податковим органом позапланової невиїзної документальної перевірки Товариства з питань дотримання податкового законодавства у взаємовідносинах з контрагентом. ГУ ДФСУ намагалося визнати нереальними операції з передачі нежитлового приміщення в суборенду. Контролюючий орган під час перевірки підтвердив і факт здійснення Товариством своєї діяльності у вказаному приміщенні, і факт реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних на операцію суборенди. Претензії ГУ ДФСУ ґрунтувалися на тому, що стосовно одного з попередніх директорів контрагента було винесено вирок у кримінальній справі. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва в задоволенні позову було відмовлено. Товариство подало апеляційну скаргу. Розглянемо логіку міркувань суду.
Вирішуючи справу, суд узяв до уваги таке:
- вирок, на який посилався податковий орган, є неналежним доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки він не містить інформацію щодо предмета доказування. Постанова Верховного Суду України від 04.09.2018 р. у справі № 826/18952/14 містить правовий висновок про те, що факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, унаслідок чого є «нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили»;
- у постанові Верховного Суду України від 29.03.2018 р. у справі № 826/3498/15 зазначено, що «з огляду на преюдиціальність, як властивість судового рішення, вирок суду має обов’язкове значення для адміністративного суду лише в частині встановлених фактичних обставин, а не правової оцінки чи судових висновків. З урахуванням наведеного, а також того, що дана обставина не досліджувалась у судах попередніх інстанцій з огляду на дату винесення відповідного вироку, посилання на такий вирок як на обставину, що має значення при винесенні судового рішення суду касаційної інстанції у цій справі, є необґрунтованим»;
- у постанові Верховного Суду України від 31.07.2018 р. у справі № 808/1507/16 зазначено, що «сам факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій» і, як наслідок, потребу перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення;
- суд указав на помилковість прийняття судом першої інстанції вищезазначеного вироку як доказу у справі, оскільки, як вбачається з цього вироку, підприємство позивача в ньому не зазначене.
Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2020 р. у справі № 640/17415/19: на підставі даних вироку неможливо дійти висновку, що угоди між позивачем та контрагентом укладалися з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою настання реальних господарських наслідків. Апеляційну скаргу Товариства задовольнити.
