Належність майна до спільної сумісної власності визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю в набутті майна
ВС у рішенні від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц визначив особливості належності майна подружжя до спільної сумісної власності.
Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК, суд повинен встановити факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Так, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У зв’язку з викладеним в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.
