«Закон — ніщо, поки за ним не стоїть жива, зацікавлена громадська думка»
Уенделл Філліпс
На арену суспільного життя країни сьогодні виходить незалежний, вільний від корисливих інтересів і політичних симпатій Адвокат, який виступає гарантом законності та справедливості, що відіграє для держави ту ж роль, яка в людині належить совісті. Ядром будь-якої правової реформи виступають перетворення суду і процесу, під знаком і в ім’я яких змінюється призначення і діяльність багатьох органів та інститутів. Сьогоднішня правова реформа — це докорінне перетворення, що стосується не тільки судів, адвокатури, але практично і всіх правоохоронних органів, які діють до суду, для суду і після суду.
Правовій реформі притаманна комплексність, її супроводжує політична воля і щире бажання влади довести розпочаті зміни до кінця у всій їхній повноті.
Три етапи реформування
Для виконання завдань, покладених на адвокатуру України, потрібно, щоб її розбудова проводилася на чітко визначених законодавчих засадах з дотриманням гарантій адвокатської діяльності. Проблеми законодавчого врегулювання діяльності адвокатури мають вирішуватись з урахуванням думок та пропозицій самих адвокатів, шляхом залучення їх до участі в розробці законів, що регулюють питання адвокатури в Україні. Крім того, реалізація стратегічних програмних заходів має передбачати низку послідовних кроків.
На першому етапі треба розробити та ухвалити Програму реформування адвокатури, визначивши конкретні заходи, терміни їх виконання та виконавців, внести зміни до чинних законів та інших нормативно-правових актів відповідно до загальновизнаних міжнародних норм і стандартів, а також прийняти нові акти. На другому етапі мають відбутися основні інституційні перетворення. На третьому, заключному етапі, необхідно впровадити нормативно-правове та науково-методичне супроводження функціонування оновленої адвокатури. Юридична наука має сформулювати теоретичні положення, визначити проблеми, актуальні насамперед для реформування і практики застосування, здійснити фундаментальні дослідження щодо законодавчого забезпечення подальших реформ адвокатури.
Отже, метою прийняття ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є: реформування адвокатури відповідно до міжнародних стандартів; підвищення ролі адвоката в суспільстві; забезпечення незалежності адвокатури; спрощення процедури доступу до правової допомоги для кожного громадянина.
Немов п’ятнадцятирічний підліток, політична еліта України, незважаючи на сивину кожного окремо взятого, зібрана разом, продовжує виявляти світу погляди перехідного віку.
Еліта Адвокатури не є виключенням. У нашому співтоваристві є консерватори, комуністи, молоді реформатори, «волелюбні радикали», байдужі позафракційні дерегулюючі колеги і сиві підлітки. Сьогоднішня адвокатура багатолика і гіпердемократична.
Як інститут громадянського суспільства адвокатура покликана сприяти встановленню в тому самому суспільстві балансу різних сил, зміцненню самосвідомості всіх членів цього суспільства, встановлення контролю за діяльністю органів державної влади, інших державних органів і організацій. Особливість статусу вільних професій обумовленна роллю, яку вони відіграють у житті суспільства
Вивчаючи становище вітчизняної адвокатури в даний час, необхідно відзначити, що судово-правова реформа практично її не зачепила. Адвокатура являє собою об’єднання громадян, побудоване на основі професійної спільності його членів та єдності вирішуваних завдань (захист прав, свобод і законних інтересів громадян, юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування).
Аналіз існуючого порядку організації та діяльності адвокатури на сучасному етапі, впливу нових економічних відносин на форми та методи адвокатської діяльності, дозволяють зробити висновок про необхідність реформування адвокатури, вироблення нових підходів до проблеми організаційно-правової побудови адвокатури. Плутанина з оподаткуванням, матеріальним забезпеченням КДКА, ВККА, потребує наведення елементарного порядку в адвокатурі, щоб був гарантований конституційний принцип надання кожному кваліфікованої юридичної допомоги.
Реформа адвокатури, про яку багато років точаться дискусії, затверджуються концепції, підписуються Меморандуми, приймаються рішення з’їздів адвокатів, вносяться законопроекти, пишуться наукові роботи і захищаються дисертації, відбудеться найближчим часом. Цього давно чекає і Рада Європи. У парламенті знаходилося чотири законопроекти про адвокатуру, схожих між собою, які в цілому складаються з концептуальних принципів, напрацьованих протягом багатьох років і неодноразово обговорюваних адвокатською спільнотою, рецензованих міжнародними експертами.
«Добре складені закони повинні залишати якомога менше свавілля для суддів. Тому що закони складаються людьми на підставі довготривалих роздумів, судові ж вироки оголошуються на швидку руку» – говорив Арістотель.
У рамках проведеної в країні правової реформи підготовлений проект закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Прийняття цього Закону стане одним з найважливіших елементів реформи адвокатури. Закон має впорядкувати організаційні умови діяльності адвокатури, встановити загальні вимоги до претендентів на здобуття адвокатського статусу, зрівняти в правах і обов’язках усіх працюючих у країні адвокатів. Об’єднання адвокатських утворень, розділених раніше, в Національну палату адвокатів, безсумнівно, сприятиме підвищенню професійного рівня, правової культури, корпоративної солідарності української адвокатури.
Найбільша помилка законодавця була в тому, що правовий статус адвокатури було визначено у Законі України «Про адвокатуру» як «добровільне професійне громадське об’єднання». Однак, по суті, «об’єднанням» (об’єднаною) вона в Україні ніколи не була і не є. Новий проект закону «Про громадські організації» також не відносить адвокатуру до громадських об’єднань. Критика правників та законодавця щодо об’єднання в одну громадську організацію адвокатів мала місце, оскільки Конституція забороняє примусове об’єднання в громадські організації. Новий Закон передбачає зовсім іншу концепцію реєстрації, організації, правового регулювання професійної організації публічного права. За таким принципом формується самоврядування в Україні. Вибори в регіонах, приналежність до конкретної регіональної професійної громади.
Професійна організація – це окрема організаційно-правова форма, вона є суб’єктом публічного права та публічних правовідносин. Важливо, щоб як громадяни, так і представники влади усвідомлювали, що професійна організація не є об’єднанням громадян.
Делеговані державою функції забезпечують професійній організації можливість за власний кошт реалізовувати державну функцію, а оскільки держава не платить йому за реалізацію цієї функції, то, можливо, звільнить від податків на професійну діяльність. Саме такий підхід свідчитиме про розуміння суспільством особливостей вільних професій (адвокатів). Необхідно розуміти, що вільна професія не може реалізуватися без «єдиної професійної організації».
У зв’язку з цим добре простежується й інша тема — регулювання всієї сфери надання юридичної допомоги. Якщо розглядати її цілком, не можна не визнати, що аж ніяк не адвокати формують загальне негативне ставлення суспільства до практикуючих юристів. Найчастіше люди обурюються з приводу тих вільних консультантів, які не скуті ні корпоративними рамками, ні вимогами нормативних актів, що встановлюють стандарти професії. Не менш важливим є і питання про безоплатну правову допомогу. Проблема надання безоплатної правової допомоги, полягає в тому, що повинно бути чітко визначено місце адвокатури в цій системі і повністю використані її можливості з надання кваліфікованої допомоги малозабезпеченим. Захист прав своїх громадян держава повинна забезпечити, а не тільки продекларувати.
Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» має забезпечити правове регулювання питань діяльності адвокатури, її взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, передбачити гарантії незалежності адвокатів та адвокатських організацій. Сенсом і метою існування адвокатури, як інституту професійного захисту і представництва, є надання юридичної допомоги всім, хто такої потребує. Мабуть, тільки перед адвокатурою, а не жодною іншою організацєю, ставить цілі та завдання громадянське суспільство. Ні на одну іншу організацію, яка не є державною, сьогодні не покладаються такі важливі державні функції.
Діяльність української адвокатури з перших кроків її становлення була підпорядкована гуманістичному завданню — надання правової допомоги населенню, забезпечення захисту обвинуваченого та представництво інтересів інших учасників процесу. Фундаментальними основами її діяльності були самоврядування, незалежність від державних органів, дотримання моральних вимог професії, законність.
Реалізація цих положень на різних етапах розвитку адвокатури залежала значною мірою від організаційних засад формування й форм адвокатських колективів, характеру правової і політичної системи держави. Чітко простежується закономірність: ступінь незалежності і суверенності адвокатури визначається зрілістю демократичних інститутів держави. У свою чергу правовий статус адвокатури завжди був певним показником захищеності особистості і одним з індикаторів, що свідчать про успіхи в просуванні до правової держави та розвинутого громадянського суспільства.
Закон має врегулювати багаторічні нереформовані відносини. Завдяки новому Закону врешті-решт повинен початися реальний об’єднуючий процес адвокатів. Закон еволюціонує слідом за всім українським законодавством. Найбільш важливими необхідними змінами вважаю: індивідуалізацію адвоката — щоб головною особою був адвокат (не об’єднання чи інші громадські установи (організації)); законодавчо важливо оформити гарантію захисту адвокатської таємниці. Сьогодні в адвокатському співтоваристві не буде елліна і немає іудея, всі єдині.
Адвокати втомилися від боротьби всередині, протиріч адвокатських та юридичних громадських організацій у баченні реформи адвокатури, уніфікації професії. Свого часу ВЕЛИКИЙ РИМ створив всі передумови для виникнення та розвитку професії під назвою «АДВОКАТ». Але у зв’язку з багатьма обставинами — розквіту тиранії, нападів варварів, суперечностей в правлінні — упав навіть РИМ — не відбулося об’єднання людей цієї професії в співтовариство за професійною ознакою. У РИМІ були адвокати, але не було АДВОКАТУРИ.
Найголовніше це те, що нарешті має бути визначено поняття адвокатської діяльності — це професійна діяльність, що носить суспільно-публічний характер. Адвокат має стати і економічно, і процесуально незалежним. Необхідно прописати цілий ряд гарантій адвоката. Максимум демократичності має бути у всіх процедурах пов’язаних з корпоративністю і самоврядністю. Закон не може влаштовувати всіх і бути виключно позитивним. Але зараз, як мені здається, вже не час говорити про недоліки, оскільки перед нами стоїть інше, більш важливе завдання — зробити так, щоб новий закон був прийнятий з урахуванням всіх пропозицій. «Закону мало бути справедливим: треба, щоб його визнали таким люди, від яких він очікує покори» — говорив Тертуліан (християнський богослов).
Звичайно, всі адвокати усвідомлюють свою винятковість, тому що ми — узаконена опозиція державі по всіх кримінальних справах, тому що право на захист гарантується кожному. І цей обов’язок делегований нам не державою в особі парламенту або президента, а Конституцією. Природно, держава контролює дотримання закону. «Якщо виправлення старого Закону є незначним поліпшенням, не стільки буде користі від зміни закону, скільки шкоди, якщо з’явиться звичка не коритися існуючому порядку«, — твердив Аристотель.
Підвищення ефективності діяльності вітчизняної адвокатури, якість і доступність адвокатської пдопомоги для всіх верств населення України — ось ті головні завдання, які ми всі разом повинні вирішувати з українськими законодавцями і всім юридичним співтовариством.
Користуючись своєю незалежністю, адвокат повинен пам’ятати, що мета не може виправдовувати засоби. І високі цілі правосудного захисту суспільства і особистості від несправедливого обвинувачення повинні бути досягнуті тільки за допомогою моральних способів і прийомів.
В української адвокатури — велика історія і славні професійні традиції. Переконана, що в сучасних умовах України багатющі здобутки вітчизняної адвокатури будуть примножені, а її роль — неухильно буде підвищуватися. І як говорив Віктор Черномирдін: «Нам ніхто і ніщо не завадить перевиконати наші закони».
Насамкінець
Оскільки вирішення проблем, пов’язаних із реформою адвокатури, значною мірою залежить від вищого законодавчого органу – Верховної Ради України, адвокати, працюючи в робочих групах, докладають великих зусиль для реформування адвокатури, розробки законопроектів та інших нормативно-правових актів, що мають чіткий механізм реалізації і узгоджують різні аспекти реформи. Підтримка всієї адвокатури в період реформування буде не тільки дієвою, але й символічною. Вона дасть надію на те, що цей правовий острів створить великий незалежний материк, на якому права асоціюватимуться не з привілеями одних і обов’язками інших, а із законом та правопорядком, захистом прав громадян та незалежністю професійних адвокатів.
К. П. Коваль, адвокат
заступник Голови Союзу юристів України,
член Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України,
член Робочої групи з питань судової реформи при Президенті України,
заслужений юрист України
