Декілька останніх тижнів в засобах масової інформації друкованих та електронних, причетних до правничої сфери, триває інформаційна атака свідомості читачів під гаслом « Адвокатурі не потрібен таємний закон». Публікації з’являються майже щодня. Основний меседж – Президент та його адміністрація без участі адвокатури готують таємний закон про адвокатуру, який її, адвокатуру , і розвалить, усі на боротьбу проти таємного закону. Наразі, про кулуарний законопроект уже повідомлені міжнародні адвокатські організації, Рада Європи, і , здається, навіть, ООН.
Авторами та речниками інформаційної атаки стало керівництво Національної асоціації адвокатів України та пару афільованих керівників регіонів. Від одного з них, навіть, прозвучав заклик про необхідність загальнодержавного страйку як засобу супротиву проти нового законопроекту.
Що ж є насправді? У 2012 році, швиденько, під новий КПК був створений та прийнятий нині діючий Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Створювався він також у Адміністрації Президента, тоді президента Януковича, як декларувалось , на базі законопроекту №1430 народного депутата Юрія Мірошниченка, саме законопроект №1430 був результатом спільної роботи народних депутатів та робочих груп адвокатів протягом двох років , саме він отримав висновок Венеційської комісії, та з відповідними правками повинен був бути внесений до парламенту. Проте не так сталося, як гадалося. В АП законопроект зазнав суттєвих змін, на зауваження, що ми маємо значні дефекти у законодавчих нормах, які при їх застосуванні будуть створювати суттєві колізії, у відповідь звучало: ми його швиденько проголосуємо разом з КПК – головною метою місії, а потім будем вносити правки. Головне – разом із звітом під європейську інтеграцію – тренд 2012-2013 років , ми повідомимо західним партнерам про виконання зобов’язання перед Радою Європи про створення незалежної професійної організації адвокатів, такої як у Європі, а адвокати отримають більший захист, гарантії, нові права. Тобто, усе буде надзвичайно добре. Не зважаючи на за-проти, і питання – навіщо, закон був прийнятий та почав діяти. Регіони у вересні –жовтні 2012 року швидко провели установчі конференції, створили органи адвокатського самоврядування, основна інтрига розгорнулась у верхах , бій між собою за крісло голови Національної асоціації, яку ще необхідно було створити, вели діючий голова ВККА Володимир Висоцький та одночасний член ВККА і ВСЮ Лідія Ізовітова. Ось саме тоді з’явився інструмент паралельних конференцій адвокатів, такі конференції були проведені у Закарпатті та Харкові, на з’їзд планувались по дві делегації. Одночасно , ВККА, як організатор установчого з’їзду навіть не намагалась вирішувати на своїх засіданнях , що робити з таким дуалізмом, обговорювались питання брендування блокнотиків та обіднє меню. До з’їзду залишалось зовсім не багато часу, а досі не було проектів документів, які повинен був прийняти установчий з’їзд – статуту організації, положень про органи, правил адвокатської етики. Тоді три громадські організації- АПУ, ААУ та РАУ об’єднались і розробили проекти документів, опублікували та запропонували адвокатам для обговорення. Далі відбувся установчий з’їзд, точніше два установчих з’їзди, було створено дві НААУ, обрано двох паралельних керівників, а потім пішли судові тяганини. Незалежна організація адвокатів народжувалась не просто у муках, а шляхом застосування дієвого інструменту примусу – владного адміністративного ресурсу та розправи з незгодними. Чи слід дивуватись, що після таких пологів дитя вийшло деяким чином калічне? Чи винен у цьому діючий закон? Так, деяким чином винен, оскільки відразу було зрозуміло, що обсяг повноважень, які надані керівним органам НААУ, може, а у деяких випадках буде стимулювати зловживання владою, владою над незалежною адвокатурою. Так і відбулось. Через декілька місяців після створення НААУ багатьом стало зрозуміло, замість самоврядної професійної організації адвокати отримали власне міністерство і суворе вертикальне підпорядкування. Незалежна професія стала повністю залежна від особистих настроїв та прихильності керівництва організації.
Зрозуміло, що у 2013 році обіцяні зміни у законі були вже не на часі, в свою чергу березень 2014 року ознаменувався ідеєю адвокатської спільноти про необхідність терміново змінити закон. Спочатку ця ініціатива реалізовувалась Міністерством юстиції та ініціативною групою адвокатів, потім народними депутатами ,і відповідно робочою групою в адміністрації Президента.
Наразі , уже не мало значення, хто організує зустрічі адвокатів та суб’єктів законодавчої ініціативи, тому що у кожній групі адвокати чітко зазначали, що необхідно змінити у законі, як необхідно організувати самоврядність, щоб вона не заважала адвокатам працювати, а допомагала. Щороку на Міжнародних форумах, які проходять у Києві, адвокати з усіх регіонів приймають резолюції про бажані зміни до закону, скеровують їх до суб’єктів законодавчої ініціативи, та з нетерпінням чекають нового закону.
А тепер щодо кулуарності та утаємничості, про яке веде мову керівництво НААУ.
У складі робочої групи, координатором якої було АПУ, а до цього Міністерство юстиції, входили тільки практикуючі адвокати та адвокати-науковці, завжди , на самих почесних місцях , без ліміту у часі для висловлювань пропозицій було керівництво НААУ – особисто голова Л.П.Ізовітова, її заступник В.А.Гвоздій, секретар- Павло Гречківський, керівники комітетів НААУ , наприклад, Ганна Колєснік.
Майже два роки напрацьовувалась концепція, а потім і текст законопроекту. Останнім визначено, що головними у адвокатурі є адвокати, їх воля та бажання висловлені безпосередньою участю у конференціях, жодного делегування : кожний адвокат особисто вирішує як жити і як розвиватися адвокатурі у регіоні. Керівникам регіонів не варто хвилюватись, що важко буде зібрати адвокатів на конференції шляхом самопредставництва. 07 жовтня 2017 року адвокати Києв провели звітно-виборчу конференцію та обрання самоврядування на наступний період шляхом самопредставництва. Ми зібрали адвокатів удвічі більше, ніж потрібно за квотою повноважності конференції, визначеною законопроектом. Констатуємо: Адвокати хочуть приймати участь у роботі вищого органу самоврядування регіону, це бажання треба максимально підтримувати. В свою чергу Київ своєю конференцією довів, що норма законопроекту не тільки життєздатна, але і дієва.
Законопроектом чітко розмежовуються повноваження органів самоврядування на регіональному і національному рівні. Уже не секрет,що керівництво НААУ спрямовує усі свої сили на концентрації влади у своїх руках, уже звучить теза : «ми управляємо адвокатурою», вже актами НААУ коригуються закони на користь такого «управління».
Відсутність у НААУ прозорості використання внесків адвокатів на користь усіх адвокатів, потягло за собою внесення до законопроекту положень, які детально врегульовують ці питання.
Введені до законопроекту положення про обов’язкове попереднє опулікування і обговорення проектів актів, які вносяться для прийняття НААУ-РАУ, обов’язкове завчасне оприлюднення кандидатів та їх програм для обрання до органів адвокатського самоврядування, зменшення каденції членів органів до двох років, заборона маніпуляцій з Єдиним рестром адвокатів України, від яких потерпають не тільки адвокати, але й , насамперед, клієнти , досудове слідство і суди, оскільки порушуються право на захист та право на вільний вибір захисника, внормована дисциплінарна відповідальність адвокатів, усунуте свавілля дисциплінарних органів, нарешті, адвокати, як і інші правники отримали право оскаржити застосовані санкції без усунення від роботи.
Саме це й викликало агресивне несприйняття новел законопроекту керівництвом НААУ, адже запропоновані положення вимагають або реальної самовідданої роботи на користь адвокатів, відкинувши ідею «управління» адвокатами, або спонукають залишити посади і зайнятись будь-якою іншою власне корисною діяльністю.
Заперечити напряму необхідність таких змін на фоні загальних настроїв адвокатської спільноти було не можливо, тому керівництво НААУ обрало інший шлях та звинуватило Президента у кулуарності та таємничості розробки законопроекту.
Розумію яке здивування у координаторів робочих груп викликала така риторика: два роки працювати, детально обговорювати кожне нововведення, збирати пропозиції, узагальнювати, направляти їх що найперше керівництву НААУ для роботи – і в результаті отримати звинувачення у кулуарності та заклики до загальноукраїнського страйку адвокатів.
Робоча група закінчила роботу над проектом у грудні 2016 року, 15 грудня усім учасникам , в тому числі Ізовітовій, Гвоздію, Колєснік та іншим був направлений текст законопроекту.
Мені, як адвокату цікаво, чому протягом року у керівництва НААУ не знайшлось хвильки часу для того, щоб обговорити законопроект з адвокатською спільнотою, невже , при наявності професійної організації , це повинні робити волонтери? Адже саме керівництво НААУ, вважаю, повинно було ініціювати і провести таке обговорення, а не втаємничувати від адвокатів отримані робочі матеріали.
Пояснення цьому просте і зрозуміле: керівництво НААУ готувалось до переобрання на новий п’ятирічний термін. Оприлюднення , навіть, не тексту, а основних положень законопроекту, продемонструвало б кардинальну різницю між тим яке адвокатське самоврядування має бути і яким наразі є. Саме з цієї причини керівництво НААУ і втаємничило законопроект, і, за традицією, звинуватило у цьому непричетних.
Так ось, не зважаючи на усі зусилля керівництва НААУ зберегти за собою міністерство адвокатури, адвокати , які зараз за вимушеної необхідності утримують це «міністерство» своїми обов’язковими внесками , в дійсності бажають реальної самоврядності, їм потрібні не керівники, а професійні соратники, які у самих складних ситуаціях зможуть прийняти на себе удар і вистояти.
Адвокатам потрібен новий професійний закон і це бажання не є таємницею для суспільства та влади.
І.Рафальська.
(Компетентна думка для “Юридичного вісника” від 9.11.17 р.)
