Доповідь Маляренко В.Т.
«Про захист права власності українського народу»
Кожен народ має найдорожче багатство-рідну землю,яка годує,одягає та взуває. Надихає на високі почуття. Природно,що її треба берегти,захищати і облагороджувати. Український народ також має Богом дану прекрасну землю,з унікальними природними можливостями. Він багато говорить про любов до неї. В піснях,казках та піар-акціях. Але на ділі він відноситься до неї по-хижацьки. Превалює мораль «після нас хоч трава не рости». І у багатьох місцях вона дійсно уже не росте. На колосальних сміттєзвалищах, в загажених річках,озерах та струмках,в природних канавах тощо. Масово вирубується ліси та зневоднюються криниці. Із річок забирається пісок і
відбуваються зсуви ґрунтів. Спритні ділки огороджують береги річок і озер і проста людина стає ізгоєм на рідній землі.
Хаотичний пошук бурштину створює на тисячах гектарів лісів, боліт і сінокосів ландшафт Місяця,Марсу та Венери. Звірі та птахи або гинуть,або втікають з збезлісеної землі. Тікають і люди з такої України. Декілька років тому я проїхав півтисячі кілометрів дорогами Білорусії. Скрізь милує око упорядоченість. Ніде ні смітники. На всьому видна дієздатність влади. Вода як сльоза. Я бачив як у Відні вивозять грунт із котлавана,який риють під новий будинок. Перш ніж виїхати на вулицю,шофер щіткою обчищає всі борти і колеса машини,щоб не дай Бог не
впала на дорогу хоч крапля землі. Чому ж в Україні все інакше? Природні багатства це і парки та сквери,ландшафти та будівлі. Все це зветься архітектурою.
У Великобританії не так давно видана книга « Шедеври світової архітектури». Це ілюстрація чудових палаців,інтер’єрів та рукотворних чудес,побудованих за п’яти тисячолітню історію людства,які служать людям до цього часу. У двадцяти країнах Європи є 122 таких шедеври. Є там шедеври світового значення,які зберегли Росія і
Польща,Чехія і Хорватія,Норвегія і Ірландія,Бельгія і Нідерланди. У цій книзі є дані про архітектурні шедеври світового значення в Ефіопії і Малі, Камбоджі і Таїланді,в Марокко і Узбекистані, в Лівані і Мексиці та у багатьох інших країнах світу. Але про Україну там немає жодного слова. В Європі на сьогодні діють більше 700 монастирів 12 століття так званого Цистерианського стилю. Поряд з цим безліч споруд готичного,романського та інших
стилів більш раннього періоду. В Україні такі споруди можна порахувати на пальцях однієї руки. Вони на очах руйнуються.
Більше того,їх умисно руйнують,розбираючи на будівельні матеріали для будівництва гаражів,підвалів та свинарників. Починаючи з 19 століття замки і фортеці,або те,що від них залишилось в Україні, власники продавали на злам. Звичайно свинарник простіше збудувати ніж відновити для прийдешніх поколінь фортецю чи замок. Але у підвалі та свинарнику не виховуються висока мораль та високі почуття. Як говорив відомий державний діяч Російської імперії,виходець з України Олександр Безбородко,в Україні на зміну високій моралі прийшло школярство,здирництво та шкурництво,погоня за посадами та маєтностями. Нажаль,з тої пори нічого не змінилося.
Така вона сермяжна дійсність України. Немає моралі,немає правопорядку. Розмита відповідальність,знецінений авторитет влади,її сьогодні ніхто не поважає,вона фактично нічого не може і тому пропагує лише споживацькі настрої – позичити,відняти,забрати,зламати тощо. Між тим система влади це та категорія,від якої залежить майже все в державі. Я був у багатьох країнах світу,у Організації Об’єднаних Націй контактував з людьми багатьох
країн і знаю,що,наприклад,народ в Сингапурі не розумніший ніж в Україні,але систему влади установив таку,яка вивела країну у найуспішнішу. В Німеччині було дві держави. Народ один,але успішність двох Німеччин була різна бо різна була система влади. Теж саме у Північній і Південній Кореї. Прикладів можна привести багато. Вони однозначно свідчать,що визначальною категорією для подолання всіх негативів у державі є система влади та затверджених нею порядків. Але владу формує або дозволяє формувати народ. Як казав класик Азербайджанської літератури Мірза Шафі: « Если ты не умен,иди к глупцам. Если зрячий ты,иди к слепцам. К зрячим не найдет слепец дорогу. К умным глупый не приходит сам». Тобто дурні до влади самі не приходять. Їх туди приводять.
Діагноз тієї хвороби,якою так тяжко хворіє Україна, тих масових розкрадань,зловживань та корупції простий.
Протягом віків, розвиваючись в умовах міжцивілізаційного Євроазійського пограниччя, в умовах жорстокого контролю за всіма сферами життєдіяльності, Україна виявилася неготовою до різкої ліквідації цього жорстокого контролю, до переходу в іншу цивілізацію. Тим більше в умовах масового безробіття, безгрошів’я та падіння моральних устоїв.
У відповідності з логікою такого переходу власність українського народу знищується і розкрадається в значній мірі,зведення до мінімуму профілактики правопорушень,ліквідації загального нагляду прокуратури та її очевидного ослаблення,вимивання професійного ядра із рядів оперативно-розшукових служб,слідства,прокуратури та судів та заміни професіоналів дилетантам з освітою
вищою, але без початкової.
Зараз в Україні зароджується капіталізм. Йде первинне накопичення капіталу. Як відомо із історії,в кожному суспільстві в часи зародження капіталізму і первинного накопичення капіталу відбувається зрощення представників влади, особливо поліції, з криміналітетом. Це зрощення паралізує всі потуги держави по наведенню порядку. Мішка Япончик відкрито керував всіма бандами Одеси, але його ніхто не чіпав, бо поліція Одеси була у
нього на утриманні. Відомий персонаж Ільфа і Петрова гусекрад Паніковський, за його розповідями, на вулиці Прорізній у Києві, мав хороший незаконний ґешефт, але його ніхто не чіпав,бо він добре платив квартальним городовим.
В Україні сьогодні це типова ситуація. Особливо наглядна вона на прикладі бурштинової лихоманки на Поліссі, де влада абсолютно «безпорадна», на вирубці лісів та вивезенні деревини за кордон тощо. Треба бути об’єктивним, це зрощення влади з криміналітетом зникне не скоро, бо для цього зникнення поки що немає соціально-економічного підґрунтя.
Названі мною негативні явища ускладнюються та загострюються недосконалим законодавством, його малою продуманістю та суперечливістю, неузгодженістю та невідповідальністю реаліям життя України. Візьмемо кримінально-правові норми, які є предметом нашого сьогоднішнього обговорення. Кримінально-правовий вплив здатний відігравати вагому роль в природоохоронній діяльності, причому, ця роль може бути як позитивною, так і негативною. Обґрунтоване законодавче регулювання застосування заходів кримінально-правового впливу й
ефективна правозастосовна діяльність здатні підвищити рівень дотримання і виконання кримінально-правових норм. Недостатньо продуманий та помилковий підхід законодавчих або правозастосовних органів у даній сфері,навпаки,здатний блокувати або значно ослабити потенціал кримінально-правової заборони у запобіганні злочинним заволодінням природними ресурсами. Варто зауважити,що формальна оцінка суспільної небезпеки злочинів,пов’язаних із протиправним заволодінням природними ресурсами,відображається в санкціях
відповідних кримінально-правових норм за допомогою таких засобів,як види і розміри покарання. Розглядаючи види та розміри санкцій зазначених статей звертає на себе увагу той факт, що майже всі вони є альтернативними, тобто такими, що містять вказівку на два або більше види основних покарань,з яких суд обирає лише одне, і як правило, м’якіше. У відповідності з пропагандою гуманізації суспільства. Для того, щоб суд, розглядаючи конкретну справу, міг призначити справедливе покарання, законодавцю необхідно встановити справедливу санкцію.
Прикладами дефективних конструкцій є частини перші статей 239-1 та 239-2 КК України, які передбачають як основне покарання штраф, а додаткове – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Між тим відповідно до ст.51 КК України штраф є менш суровим покаранням. Тобто законодавець передбачає в якості основного покарання більш м’яке ніж додаткове. Звичайно диспозиції і санкції статей Кримінального кодексу мають значення, але тільки тоді коли вони застосовуються. В Україні на жаль,незважаючи на масові лісо порушення, земле порушення тощо, засудження злочинців є рідкісним явищем. Ще рідкісніше є призначення реального покарання, зокрема, за 2015 рік по правоохоронним статтям Кримінального кодексу
України засуджено 906 осіб, з них реальне покарання призначене лише 9 особам. І тому,хороший чи поганий матеріальний закон, в таких випадках є питанням неактуальним.
Актуальним є питання: «Чому так рідко застосовується цей матеріальний закон?» На мій погляд,крім недієздатності влади, малого професіоналізму правоохоронців та їх заангажованості, немаловажне значення має сутність кримінального-процесуального закону,тобто механізм реалізації кримінально-правових норм.
КПК 2010 року, а я заявляв про це ще при обговоренні його концепції, розрахований на суспільство зі сталими моральними та правовими устоями, з високим рівнем правосвідомості населення, з високим рівнем професіоналізму слідчих, прокурорів, адвокатів та суддів, розрахований на суспільство, де немає щорічних
революцій та майданів.
Нажаль нічого цього немає в Україні. А тому Кримінально-процесуальний кодекс України по своїй суті не відповідає реаліям життя в Україні,він не дає можливості притягнути до відповідальності впливових та багатих людей, які розкрадають та знищують природні багатства.
Чого варта, наприклад, норма кримінально-процесуального кодексу України про те, що суд бере до уваги лише ті докази, які здобуті в ході судового розгляду кримінального провадження. Досвідчені адвокати,особливо ті,що мають досвід слідчого, з допомогою цієї та ряду аналогічних норм кримінально-процесуального кодексу України, розвивають обвинувачення як «тузік куфайку». Саме тому судовий розгляд резонансним справ продовжується місяцями, а то і роками. Кодекс наповнений такими поняттями як розумний розсуд судді тощо,які спонукають до корупційності.
Саме тому, за роки дії цього кодексу ми не маємо жодного засудженого «крутого хабарника» чи «розкрадача». Нажаль, можна багато чого сказати на цю тему. Проблем в Україні не мало. Як казав мультяшний Хазановський папуга Кеша «Це вам не Таїті».
Доповідь заступника Голови СЮУ – Гузиря В.П.
«Загальна характеристика стану національного
законодавства щодо права власності Українського
народу»
Розумною людина народжується, а мудрою стає з роками.
Так і наша держава, вистраждана століттями з»явилася на карті світу, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Розумні та патріотичні українці проголосили державний суверенітет у
Декларації 1991 року. Фундаментальний правовий документ , визнанний світом, став саме тією підвалиною на якій базується чинна Конституція України.
Задекларовані цінності та принципи державного устрою були схвально сприйняті Українським народом. Народ України переконливо довів свою здатність цивілізованим шляхом, без кровопролиття розірвати з радянським
минулим і готовність стати частиною демократичного світу. Але, нажиль, за четверть століття, що минуло, ми ще не стали державою, як повноцінною частиною світової демократії. Поряд з цим, етнічні українці розселилися по всьому світі. Українські діаспори відіграють істотну роль у політичному та економічному житті країн розвинутої демократії.
Новітня історія України наповнилася кровавими сторінками про анексію суверенної території та збройного намагання північного сусіда трактувати міжнародне право на Українській землі.
За такого розвитку держави настала нагальна необхідність відповідей на запитання : “Що собою являє українська культура, промисловість, сільське господарство ? Як розвивається вітчизняна наука ? Чи достатньо
захищене Законом громадянське супільство ?”
Прикро відповідати, але за роки незалежності українська культура, наука та промисловість не привнесли видимого внеску ні громадянському супільству, ні цивілізованому світу. Постійний пошук реформ, яким відзначається кожна команда державних керманичів та розмови про них, зробилися брендовими темами передвиборчих роздумів кандидатів у владу. Наші закордонні партнери, сприймаючи їх як програмні, фундаментальні цілі, повірили у щирість українських еліт і спрямували матеріальні, інтелектуальні та політичні ресурси для сприяння реалізації
задекларованих намірів. Нажаль кожна зміна політичної мозаіки у владі декларує якісь нові реформи та змінуює шляхи і методи їх досягнення.
Насьогодні стало очевидним, що публічні, розтиражовані партійними лідерами розмови про реформи, приносять більше шкоди системі державного управління, ніж стала управлінська структура.
Прикладом цьому може слугувати негативна і досить небезпечна законотворча робота, щодо права власності Українського народу та його захисту та поновлення порушеного права.
Декларацією про державний суверенітет України у липні 1991 року було прогошено: “Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України”. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах її території, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України,- були визнані власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки. Тут же Верховною Радою був прийнятий новий Земельний кодекс та постанова “Про земельну реформу”, де зазначалось: “Відповідно до Декларації про державний суверенітет України, земля є власністю її народу. Кожен громадянин України має право на земельну ділянку, порядок і умови надання якої регулюється цим Кодексом та іншими актами законодавства…”.
Ці ж положення були закріплені в 1991 році у Законі України “Про власність”. Саме такими були перші державницькі кроки незалежної України, незважаючи на всілякі перешкоди, а мрія визнання власності народу
на землю та інші природні ресурси набула законодавчого закріплення. У цьому Законі було чітко сформульовано правовий механізм здійснення народом України свого права. Український народ отримав право вирішувати питання щодо правового режиму природних об’єктів, їх використання та охорони шляхом референдуму, через своїх депутатів у Парламенті та в місцевих представницьких органах. Цим Законом був утверджений статус громадян держави, як власника. Створені юридичні можливості відновили в українців почуття власника своєї землі. Якби така норма набула подальшого детального правовового розвитку та за сприяння демократичних сил була реалізувана суспільством, то не було б у нас незаконного масового вирубування лісів і зумовлених цим екологічних катастроф, стихійних сміттєзвалищ, екологічних катастроф та проблем питної води, рейдерських захоплень, тощо.
Але 13 березня 1992 р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію Земельного кодексу, в якому норми про право власності народу України на землю уже не було. Немає такої норми і у чинному ЗК України. А Закон «Про власність у 2001 році втратив чинність. Поряд з цим Цивільним кодексом України Український народ визначений суб’єктом права власності, та передбачено, що від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. До цієї статті, на жаль, не були перенесені дуже вартісні положення Закону України “Про власність”, у яких містився чіткий механізм здійснення Українським народом свого природного права на власність. Кожний, з названих в Конституції, природних об’єктів права власності Українського народу має особливий правовий режим, який визначається нормами земельного, природоресурсного, екологічного законодавства України. При цьому ні в Земельному кодексі, ні в інших законодавчих актах України не дається визначення поняття «земля як об’єкт права власності Українського народу.
Отже, управління майном від імені народу здійснюють відповідно Верховна Рада України і місцеві ради, а також уповноважені ними державні органи. При цьому органи державної влади та місцевого самоврядування не є власниками того майна, що належить до об’єктів права власності Українського народу. Повноваження цих органів визначені Конституцією України та іншими нормативними актами, але в цілому їх повноваження стосовно цього майна торкаються лише здійснення права управління зазначеним майном. Земля може використовуватися на праві власності, постійного користування та оренди, а право власності та постійного користування передбачає сплату земельного податку, а право оренди – сплату орендної плати. Зазначені платежі є джерелом наповнення бюджетів місцевого самоврядування, які є фінансовою запорукою виконання повноважень, покладених на органи місцевого самоврядування. Саме тому, видаеться протиправним можливість місцевих та сільськи рада права відчудження комунальних земель, які становлять економічну основу їх діяльності. На сьогодні існує невідповідність положенням Конституції України та Цивільного кодексу положень земельного законодавства в частині визнання Українського народу суб’єктом права власності на землю.
Постає очевидною нагальна необхідность приведення до конституційних засад всього правового режиму власності на землю, як природного права Українського народу розпоряджатися об’єктом своєї власності, Суперечності національного законодавства сталися основною причиною неефективності роботи судів. Через це наші громадяни змушені звертатися за захистом своїх прав до Європейського суду з прав людини. Лише за минулий рік ним було прийнято біля двохсот рішеннь проти України, які вже набули чинності. Значна частина цих рішень пов’язана з
незабезпеченням права на мирне володіння своїм майном. Постає цілком логічне питання: «Яка державна інституція наділена правом ініціювати в суді спірні питання, пов»язані с порушеним правом власності Українського народу ?» І на нього відповідь містилася у статті 121 Конституції України, якою було визначено що нагляд за додержанням прав та свобод людини та громадянина, додержанням законів по цих питаннях органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами забезпечує
Прокуратура України. Але і ця норма 30 вересня 2016 року «канула в лету». Залишається незмінною лише Декларація про державний суверенітет на згадку, що при проголошенні держави найвищий нагляд за точним і
однаковим виконанням законів здійснювався Генеральним прокурором Української РСР.
Сумні роздуми з цього приводу навівають думку « А чи дійсно функціїї прокуратури заважали захищати право власності Українського народу ?»
Повну інформацію та фотографії дивіться за посиланням
