Шановні колеги, правники, ті хто стоять «обличчям до закону»!
Доволі часте вживання однакових слів про реформування у засобах масової інформації та лексиконі політиків, як правило свідчить про проблеми, які доцільно «замовчати». Інколи це вдається зробити, але
проблеми залишаються, а після утворення критичної маси – виникають передумови до соціальних катаклізмів, загрози нормальному життю та здовов’ю, продукуються нові політичні гасла, а чергові політичні кампанели знову обіцяють побудувати «місто сонця», за умови, що вони будуть правити країною.
Народ, як правило, тривалий час мудро «мовчить», терпить, визначає серед пулу кандидатів у провідники найбільш переконливих і приводить їх до влади.
За такою класичною схемою у сучасному світі проходять процеси державотворення. Але час для цього істотно різниться. Це добре видно після розпаду «світової системи розвинутого соціалізму» на прикладі Німеччини, країн Прибалтики та Польщі, Росії , Грузії та ряду інших держав.
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР запровадила початок реального українського державотворення та проголосила це у Декларації про державний суверенітет України. Згодом був прийнятий і Акт проголошення
незалежності України, яким втілені в реалії, започатковані Декларацією: самовизначення Української нації, народовладдя та державна влада, громадянство, територіальне верховенство, економічна самостійність,
екологічна безпека, культурний розвиток, зовнішня і внутрішня безпека, та міжнародні відносини. У грудні 1991 року ці основи державності були затверджені результатами голосування на Всенародному референдумі.
Акт проголошення незалежності України став преамбулою Конституції України.
Саме так розпочався процес державотворення в Україні, про який українці мріяли більше тисячоліття і ознаменувався укладанням Суспільного Договору, умови якого і є текстом Конституції України. Влада яку обрав Народ України, покликана ці умови втілити в життя, утворити Державу та забезпечити її дієздатність.
Безумовно, що час та реалії глобального світу можуть ставити питанняпро умови, на яких народ надав згоду на утворення держави та шляхи розвитку державності. Саме тому, у країнах розвинутої демократії є
приклади доповнення Основного закону певними положеннями. Але коли стає необхідність зміни фундаментальних умов запровадження держави та влади – ставиться питання про розробку та прийняття нової редакції Конституції, тобто народ укладає з державою нову суспільну угоду. Саме тому, видається сумнівною правомірність виключення із Конституції України ряду статтей та розділів.
За час, що минув, вектор розвитку України, неодноразово, змінювався. На нього істотно впливали різні сили, як всередині країни так і за її межами. Заздрість та агресивність деяких сусідів позначилася на нашій економіці та політиці. Їм байдужі умови Суспільного Договору, у них є свої цілі. На жаль більше ніж за двадцять років існування, після зміни політичної домінанти та бачення нових обріїв, неодноразово вносилися ситуативні зміни до Конституції.
При цьому залишається не поміченим, що понад четверть віку тому Народу України Декларацією, гарантувалося забезпечення найвищого нагляду за точним і однаковим виконанням законів Генеральним прокурором та підпорядкованими йому прокурорами.
Навіть Революції 2004 та 2013-2014 років не охолодили надмірний запал у популістів, під гаслами реформ виключати істотні умови договору Народу України із владою при наданні згоди на державотворення.
Напередодні професійного свята – Дня юриста, хотів би нагадати, що фундаментальними обов`язками держави перед її громадянами є забезпечення законності та правопорядку; регулювання суспільних відносин; забезпечення створення соціально необхідних потреб; збереження та передача історичної культури.
Для тих хто бореться за владу і тих хто керує Державою не завадило б знати: «Держава існує не для того, щоб перетворити земне життя в рай, а – для того, щоб завадити їй остаточно перетворитися в ад».
І на останок декілька тез про різницю між гріхом та злочином. Біблія допоможе нам зрозуміти цей важливий момент.
«Із всього народу сього було сімсот чоловіків відбірних, які були
шульгами, і всі вони кидали каміння пращами у волосину, не кидали мимо» /
Книга Суддів 20:16/. У цьому уривку мова ведеться про воїнів, які майстерно
володіли пращею і ніколи не промахувалися. Слово «промахуватись»/
непопадання в ціль/ на івриті «хет» / י ֲַח טִֽא ,/у Вєтхом Завєтє перекладається,
як гріх.
Злочин – це діяння передбачене кримінальним Кодексом України.
Усі ми грішні, а Всевишнім нам дано право спокутувати свої гріхи. Хотілося, щоб і законотворці зрозуміли це, а «промахи», які ними допущені при законотворенні та насильство над Конституцією України виправили
перед Богом та Народом України.
Заслужений юрист України
В. Гузир
