Про основні тенденції розвитку права інтелектуальної власності, створення спецсуду з питань ІВ та ліквідацію Державної служби інтелектуальної власності «Юридичній Газеті» розповів наш постійний автор – завідувач лабораторії правового забезпечення розвитку науки і технологій НДІ інтелектуальної власності НАН України, консультант Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, кандидат економічних наук, доцент Геннадій Андрощук. (
– Пане Геннадію, сфера інтелектуальної власності перебуває у постійній динаміці: як з позицій нормативно-правового забезпечення, так і наукових розробок та інноваційного розвитку. Яке місце в ній займає Україна, у порівнянні з іншими країнами?
– Проблеми інтелектуальної власності у світі вийшли на перший план і стали вже не просто юридичним або комерційним питанням. Внаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, яка вимагає стратегічних комплексних підходів до вирішення. За цих умов, проблеми стимулювання розвитку та охорони інтелектуальної власності набувають ролі одного з найважливіших чинників усього комплексу політико-економічних відносин та економічної безпеки як всередині кожної цивілізованої країни, так і в міжнародних відносинах.
Складність розв’язання зазначених проблем полягає у надзвичайно високому ступені динамічності й різнобічності відносин, пов’язаних з інтелектуальною власністю. Зміст поняття «інтелектуальна власність» та його структура постійно розширюються і якісно оновлюються. Відносини, що виникають у зв’язку з цим, тісно пов’язані з найновітнішими технологіями – не лише в сенсі об’єкту цих відносин, але і їх регулювання, застосування нових підходів до забезпечення прав власності.
В оприлюдненому днями щорічному Глобальному індексі інновацій (Global Innovation Index 2016) Україна піднялась на 8 позицій, зайнявши 56 місце. За 10 років виходу індексу, опублікованого Всесвітньою організацією інтелектуальної власності, це найвища сходинка для нашої країни. Нагадаю, що в рейтингу 50 найбільш інноваційних країн світу, що публікується Bloomberg, в минулому році Україна посіла 33 місце, піднявшись на 16 позицій.
Тобто існування значного науково-технічного потенціалу (Україна входить до ТОП–25 країн світу за кількістю патентних заявок від резидентів у розрахунку на 100 млрд доларів у ВВП) свідчить про передумови активізації інноваційної діяльності при забезпеченні відповідних сприятливих умов.
– Розкажіть, які тенденції розвитку права інтелектуальної власності спостерігаються сьогодні в Україні?
– Україна поки що зберігає достатній інтелектуальний потенціал, який здатний до генерації наукових ідей світового рівня. Однак з кожним роком вона все більше втрачає можливість забезпечити ефективне використання цього потенціалу на шляху до інноваційного розвитку та переходу до побудови суспільства знань, нового технологічного способу виробництва. Без реальних кроків держави в цьому напрямку, її активної проєвропейської позиції щодо Лісабонської стратегії, Стратегії Європа 2020 – ініціатива Інноваційний союз, Дублінської декларації 2013 р. – Відкриті інновації 2.0, Європейської хмарної ініціативи, Стратегії єдиного цифрового ринку, визначення пріоритетів та збільшення витрат на проведення наукових досліджень і розробок рухатися далі практично неможливо.
В економіці України, як зазначалося, склалися вкрай несприятливі умови не лише для самої винахідницької діяльності, а й для використання винаходів. Винахідництво та раціоналізаторство втратили характер масового руху, що ускладнює розбудову економіки на інноваційній основі.
За даними Державної служби статистики України, в економіці держави використовується лише близько 4 тис. об’єктів патентного права, у тому числі 1,8 тис. винаходів (близько 7% від загальної кількості чинних патентів), 2,4 тис. корисних моделей (6%), 393 промислові зразки (4%). Отже, більшість захищених охоронними документами об’єктів патентного права у виробництві не використовуються і припиняють свій життєвий шлях відразу ж після розробки й отримання правової охорони.
Національне законодавство у сфері інтелектуальної власності досі не приведено у відповідність до Цивільного кодексу України, (що згідно з прикінцевими та перехідними положеннями кодексу мало бути зроблено ще до 1.04.2003 р.) та законодавства Європейського Союзу. До цього часу законодавчо не врегульовані питання охорони наукових відкриттів, комерційної таємниці, раціоналізаторських пропозицій, фірмових найменувань, баз даних, порід тварин, діяльності патентних повірених, фольклору, народних художніх промислів і традиційних знань.
В Україні не створено ефективної системи збору та виплати винагороди авторам, виконавцям, виробникам фонограм, виробникам відеограм, не запроваджено спеціальних форм податкової звітності для організацій колективного управління правами, що негативно впливає на розвиток ринку авторського права і суміжних прав. Рівень збору винагороди за використання в країні творів, виконань, фонограм, відеограм є показником тіньового використання об’єктів авторського права і суміжних прав. Стан справ у цій сфері ще більше погіршився.
В Україні відсутня система економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) щодо створення та комерціалізації об’єктів права промислової власності з метою формування цивілізованого ринку цих об’єктів. Зокрема, не визначені мінімальні ставки винагороди винахідникам, авторам за використання об’єктів патентного права, не запроваджені механізми державної підтримки закордонного патентування винаходів, створених завдяки бюджетним коштам, відсутня методика визначення розміру шкоди, завданої порушенням прав на об’єкти промислової власності.
Чимала кількість потенційно значущих винаходів, отриманих українськими винахідниками, заявляються напряму в патентні відомства іноземних країн без подання попередньо заявки в патентне відомство України. Зростає несанкціонований витік винаходів з України, відбувається так звана патентна міграція. Рівень патентів-втікачів складає 10-12% щорічного обсягу патентування. Найбільш активні сектори міграції – медичні препарати, ІТ технології (системи та обладнання), фармакологія. Розширюється географія міграції: Російська Федерація (51%), США (11%), Південна Корея (9%), Тайвань (3%), Німеччина (2%).
- За часи незалежності в Україні напрацьовано чималу судову практику з питань захисту порушених прав інтелектуальної власності, особливо в межах господарського судочинства. Що можете сказати про судову практику у сфері інтелектуальної власності?
– Інтелектуальна власність – це одна з найскладніших галузей права. Вона має юридичну форму, але економічний зміст. Нещодавно Рада суддів України (далі – РСУ) затвердила рекомендовані показники середніх витрат часу на розгляд справ та коефіцієнти складності справ за категоріями. Так от, дослідженнями встановлено, щодо найбільш складних, відповідно до коефіцієнтів складності справ за категоріями, належать справи щодо корпоративних відносин (1,38) і справи щодо захисту прав інтелектуальної власності (1,35). Наприклад, для розгляду в місцевому господарському суді справи стосовно захисту прав інтелектуальної власності в середньому потрібно 10 годин, а для справи стосовно корпоративних відносин – 11 годин. В апеляційному господарському суді для розгляду таких справ потрібно 12 годин. Змінюючи юридичну особу на фізичну щодо одного і того ж об’єкту інтелектуальної власності, справа може роками «ходити» судами різної юрисдикції. Для прикладу, згадаємо справи щодо торгових марок «Валідол» або «Валді».
Спеціалізація судів або суддів у сфері інтелектуальної власності нині є світовим трендом. Вона встановлена більше ніж у 50 країнах.
Необхідність появи Спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності в Україні зумовлена, зокрема, такими факторами:
- зростання важливості права інтелектуальної власності як юридичного явища та загальносвітова тенденція збільшення кількості справ щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності в період економічного підйому (якщо у 2007 р. господарські суди розглянули 218 таких справ, то у 2015 р. – вже 642);
- нерівномірна кількість спорів, пов’язаних з інтелектуальною власністю, що розглядають судді в різних регіонах України, впливає на якість результату розгляду справи;
- проблема розмежування юрисдикцій під час розгляду спорів цієї категорії (нині спори з питань інтелектуальної власності розглядаються місцевими загальними судами, господарськими та адміністративними судами);
- достатня кількість підготовлених суддів, які протягом 2003-2016 рр. отримали вищу освіту у сфері інтелектуальної власності (понад 60 суддів та помічників суддів);
- сформоване законодавство у сфері інтелектуальної власності, зокрема наявність нормативно-правових актів, що роз’яснюють алгоритм вирішення питань зазначеної категорії спорів.
– Тобто можна зробити висновок про доцільність і своєчасність заснування в Україні такої спеціалізованої судової установи?
– Так, зокрема, з урахуванням наступних вимог. По-перше, такий суд має бути сформований як окрема судова установа, яка розглядатиме усі спори, пов’язані з інтелектуальною власністю і розглядатиме справи, які зараз розглядаються в порядку господарського, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства. Варто підкреслити, що Суд з питань інтелектуальної власності має розглядати не лише спори, пов’язані з промисловою власністю, але й з порушенням авторських і суміжних прав. Крім того, подібна судова установа в Україні має розглядати питання порушення патентних прав та інших прав, що притаманні праву інтелектуальної власності, а не лише питання кваліфікації в набутті патентних прав, як це прийнято в подібних європейських структурах.
По-друге, заслуговує на увагу пропозиція сформувати суддівський корпус не лише з професійних суддів, але й суддів-фахівців з технічною освітою, які повинні діяти на однакових засадах і мати однакові повноваження з суддями-юристами. Паралельно необхідно враховувати закріплений Конституцією України принцип колегіального розгляду спорів такими суддями та запровадити в утворених спеціалізованих судах колегіальний порядок вирішення спорів за участю спеціалістів з технічною освітою. Такий склад суду успішно зарекомендував себе в розвинутих країнах, зокрема у Німеччині та Швейцарії, де суди складаються з панелей суддів (як юристів, так і технічно кваліфікованих фахівців). Відповідна практика є корисною для впровадження в Україні, адже вона дає змогу скоротити витрати на провадження у справі, а взаємодія суддів-юристів та суддів-патентознавців забезпечує винесення особливо якісних рішень.
По-третє, існує позиція щодо необхідності віднесення до підвідомчості такого суду спорів, пов’язаних із захистом економічної конкуренції у сфері захисту прав інтелектуальної власності, які зараз вирішуються Антимонопольним комітетом України та про які йдеться у ст. 9 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
– Кабінет Міністрів України днями прийняв постанову про оптимізацію діяльності центральних органів виконавчої влади державної системи правової охорони інтелектуальної власності, яка передбачає ліквідацію Державної служби інтелектуальної власності та передання функцій з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності до Мінекономрозвитку. Яка думка професійного середовища стосовно цієї реформи?
– Державна система правової охорони ІВ на чолі з Державною службою ІВ України забезпечує виконання законів України з охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності та відповідних міжнародних договорів. У лютому цього року набула чинності угода між Державною службою інтелектуальної власності України та Міжнародним бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) функцій Міжнародного пошукового органу та Органу міжнародної попередньої експертизи винаходів відповідно до Договору про патентну кооперацію. Такий статус мають лише 20 кращих патентних відомств світу. Цей факт визнання свідчить, що система охорони прав інтелектуальної власності України відповідає європейським стандартам. Тому реформувати її немає сенсу, її можна лише вдосконалювати.
Занепокоєння ЄС, США та інших інвесторів викликає лише правозастосування – незадовільний стан рівня захисту прав інтелектуальної власності в Україні та, як наслідок, їх порушення в масовому масштабі, а також відсутність реального прогресу в цьому напрямку. Вирішення цих проблем лежить у площині взаємодії між усіма органами виконавчої та судової гілки влади, діяльність яких пов’язана зі сферою інтелектуальної власності: Міністерство внутрішніх справ України, Антимонопольний комітет України, Служба безпеки України, Фіскальна служба, Суди тощо.
Розуміючи це занепокоєння, Президент України схвалив необхідність проведення реформи «Захисту інтелектуальної власності» як вектора безпеки держави (в Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020»). Верховна Рада України схвалила Програму діяльності Кабінету Міністрів України, яка також передбачає «забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності». Відтак, Президент України й Верховна Рада України одностайні в тому, що національною проблемою державного управління у сфері інтелектуальної власності є «забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності».
Однак Департамент розвитку інновацій та інтелектуальної власності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України не вжив системних заходів з реалізації цих положень Стратегії 2020 та Програми діяльності Уряду. Не розроблена Концепція забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Залишені поза увагою Рекомендації слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти «Інтелектуальна власність в Україні. Стан та концептуальні засади розвитку», що затверджені рішенням Комітету від 17.06.2015 р., зокрема: не забезпечена розробка проекту Стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності в Україні; не розглянуто питання щодо реорганізації Державної служби інтелектуальної власності України в Державну службу України з питань інтелектуальної власності як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується безпосередньо Кабінетом Міністрів України, враховуючи міжгалузевий характер відносин у сфері інтелектуальної власності та необхідність координації дій виконавчої влади щодо забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності.
Натомість, всупереч рекомендаціям Президента України та рекомендаціям Верховної Ради України здійснити реформу задля забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності, Мінекономрозвитку затіяло реформування міжнародно визнаної державної системи правової охорони інтелектуальної власності та, на жаль, отримало схвалення Уряду. Таке «реформування» передбачає перетворення центрального органу виконавчої влади Державної служби інтелектуальної власності України в державну організацію, що значно послаблює роль керівного органу, звужує його функції, повноваження та можливості, суперечить прийнятим міжнародним зобов’язанням України (членство в СІЗАК, Угода між Державною службою інтелектуальної власності України й Міжнародним бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання Укрпатентом функцій Міжнародного пошукового органу та Органу міжнародної попередньої експертизи відповідно до Договору про патентну кооперацію).
Питання щодо реформування сфери інтелектуальної власності розглядались на засіданні Громадської ради при Державній службі інтелектуальної власності України, де представники громадськості висловили своє негативне ставлення та занепокоєння ініціативами Мінекономрозвитку. Неодноразові звернення представників громадськості, зокрема Національних творчих спілок України, до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України жодного разу не бралися до уваги.
Заплановані зміни вимагатимуть внесення численних змін до чинної нормативно-правової бази, призведуть до подальшої руйнації державної системи правової охорони інтелектуальної власності. За оцінкою фахівців, проведення такої псевдореформи призведе до тривалого колапсу діяльності державної системи правової охорони інтелектуальної власності, як це вже було під час реформи 1999-2000 рр., коли понад рік не видавалися патенти на винаходи, не реєструвалися торговельні марки тощо. В результаті, буде завдана величезна шкода суспільству, економіці та міжнародному іміджу України. Все це становить загрозу економічній безпеці держави. Зазначена концепція щодо реформи державної системи правової охорони інтелектуальної власності – це не виважене, шкідливе рішення, що становить загрозу економічній безпеці держави. Це свідчить або про нерозуміння «реформаторами» з департаменту Мінекономрозвитку глибини наявних проблем та шляхів їх вирішення, або є свідомим ігноруванням національних інтересів.
