«Адвокатура — стан такий стародавній, як магістратура, такий величний,
як доброчесність, такий необхідний,як справедливість.»
Дагессо
Україна, ставши на шлях політичних та економічних перетворень, однією з перших прийняла в 1992 р. Закон «Про адвокатуру». І це виправдано, адже з перших років утве-рдження радянської влади в Україні адвокатура зазнала деформації, що знайшла своє відображення у жорсткій організаційній структурі, постійному нагляді за її діяль-ністю з боку держорганів та партійних функціонерів. Усе це призвело до послаблення ролі адвокатури. Однак й подальше зволікання з прийняттям нового закону, який би врегулювував всі практичні та тео-ретичні проблеми у сфері адвокатської діяльності, призведе до невиправданого руй-нування інституту адвокатури загалом.
Про новели законопроекту «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», правовий статус професійної самоврядної адвокатсь¬кої організації, уніфікацію юридичної про¬фесії та оподаткування адвокатської діяльності в ексклюзивному інтерв’ю «Правовому тижню» розповіла заступник голови Союзу юристів України, член ВККА, член робочої групи з розробки пропозицій щодо законопроектів про адвокатуру, член робочої групи з питань судової реформи при Президенті України Катерина КОВАЛЬ.
– Катерино Петрівно, розкажіть, будь-ласка, про результати робочої групи з розробки законопроектів про адвокатуру.
– За рішенням Всеукраїнської наради голів регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури за участю членів ВККА при Кабінеті міністрів України та низки громадських організацій була створена робоча група з розробки пропозицій щодо законопроектів про адвокатуру. У групі знаходилося чотири законопроекти про адвокатуру та адвокатську діяльність, розроблені на виконання резолюцій з’їздів адвокатів. З метою невідкладної підготовки узгоджених пропозицій щодо подальшого комплексного реформування адвокатури, забезпечення гарантій реалізації конституційного права громадян на судовий захист неодноразово проводилися зустрічі, наради, круглі столи.
На мою думку, усі законопроекти заслуговують на увагу, оскільки питання про необхідність вдосконалення та підвищення ефективності законодавства, яке регламентує діяльність адвокатури в Україні, протягом останніх років обговорювали як парламентарі, так і представники адвокатських об’єднань. Чинний Закон «Про адвокатуру» потребує істотного вдосконалення. Неодноразово в юридичних колах виникали пропозиції щодо перегляду існуючих Правил адвокатської етики, особливостей регулювання порядку прийому кваліфікаційних іспитів на право зайняття адвокатською діяльністю, порядку застосування дисциплінарних стягнень до адвокатів тощо. Кожна нова Концепція реформи адвокатури була досконалішою за стару. Безумовно, реалізація концепції мала відбуватись поетапно. Програми реформування адвокатури з визначенням конкретних заходів, термінів їх виконання до цього часу не було.
– Чи зможе проект Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», розроблений робочою групою під егідою ВККА, вирішити існуючі проблеми адвокатури?
– Вирішити існуючі проблеми адвокатури складно. Відсутність її належної самоорганізації, загальнодоступної достовірної інформації про чисельність та персональний склад осіб, які отримали свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та здійснюють адвокатську діяльність, відсутність механізму підвищення кваліфікації адвокатів, існування паралельно з адвокатурою підприємницької юридичної діяльності, поступове законодавче звуження обсягу професійних прав адвокатів, відсутність ефективних гарантій професійної діяльності адвокатів, недосконалий механізм призначення адвоката захисником у кримінальному процесі, несприятливе оподаткування адвокатської діяльності, відсутність механізму страхування цивільної відповідальності адвоката, перенавантаження Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та перевищення повноважень, наданих їй законом, через відсутність органів адвокатського самоуправління з чітко визначеними повноваженнями стало причиною термінового вироблення останньої нової концепції.
Законопроект «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі — законопроект про адвокатуру), підготовлений робочою групою за участю громадських організацій, врегульовує широке коло теоретичних та практичних проблем у сфері здійснення адвокатської діяльності з урахуванням сучасних реалій та міжнародних стандартів адвокатської професії. Законопроект регулює відносини, пов’язані зі здійсненням в Україні адвокатської діяльності відповідно до її важливої соціальної функції та загальновизнаних принципів функціонування, закріплених у міжнародних актах щодо діяльності адвокатури, створенням належних умов для забезпечення виконання адвокатурою її конституційних завдань, наданням адвокатами правової допомоги, здійсненням захисту та представництва, функціонуванням адвокатського самоврядування. Проект порівняно з попередніми спробами законодавчого регулювання адвокатури є досконалішим.
– Назвіть, будь-ласка, основні новели законопроекту про адвокатуру.
– Позитивною новелою законопроекту є визначення понять «безоплатна правова допомога», «захист» та «представництво», які практично охоплюють усі форми правової діяльності, пов’язані з наданням правових консультацій і роз’яснень фізичним та юридичним особам, підготовкою та складанням документів правового характеру, правовим супроводом діяльності цих осіб, представництвом їхніх інтересів у цивільному, господарському й адміністративному судових процесах і у виконавчому провадженні, а також діяльності, пов’язаної із захистом прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у кримінальному процесі та під час розгляду справ про адміністративні правопорушення. Однак у проекті не враховано, що одним із конституційних обов’язків прокуратури є представництво інтересів громадянина в суді у випадках, передбачених законом (п. 2 ч. 1 ст. 121 Конституції). Відповідно до ч. 2 ст. 36-1 Закону «Про прокуратуру» підставою для представництва прокурором у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження. Очевидно, вказана діяльність органів прокуратури також спрямована на надання безоплатної правової допомоги певним категоріям громадян, якщо орієнтуватись на філософський зміст категорії «допомога».
Позитивними новелами, на мій погляд, також є: створення Єдиного реєстру адвокатів України з вільним доступом та своєчасним поновленням інформації про адвокатів, створення прозорого механізму набуття, зупинення та припинення статусу адвоката, підвищення вимог до осіб, які виявили намір набути статус адвоката, запровадження обов’язкового стажування, розширення переліку видів діяльності, несумісних зі статусом адвоката. Крім того, з метою збирання, зберігання, обліку, надання та оприлюднення достовірної інформації про діючу в Україні структуру організаційних форм адвокатської діяльності ведеться Реєстр організаційних форм адвокатської діяльності.
Реєстрація організаційних форм адвокатської діяльності в Україні здійснюється відповідно до цього Закону та Положення про Реєстр організаційних форм адвокатської діяльності, яке приймається З’їздом адвокатів України. Право на заняття адвокатською діяльністю зберігається за особами, які на момент набрання чинності цим Законом отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, внесені до Єдиного реєстру адвокатів України та не здійснюють діяльність, несумісну з адвокатською відповідно до ч. 2 ст. 8 цього Закону. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката, дійсні на момент набрання чинності новим Законом та будуть чинними до заміни відповідно до нового зразка. І нарешті, створено Єдиний реєстр адвокатів іноземних держав, які мають дозвіл надавати правову допомогу в Україні.
– Чи є, на ваш погляд, ВККА як офіційний компетентний орган української адвокатури реальним представником і захисником інтересів адвокатського співтовариства?
– Величезною проблемою, яка наближає нас до реформи адвокатури, є перенавантаження ВКДКА та перевищення повноважень, наданих їй законом, через відсутність органів адвокатського самоуправління з чітко визначеними повноваженнями. ВККА як компетентний орган української адвокатури вже не може бути представником і захисником інтересів адвокатури в сьогоднішній ситуації, коли діючі та майбутні реформи правової системи в державі потребують створення професійного самоврядування, уповноваженого органу публічного права.
Адвокатура — поняття узагальнююче. Воно не ототожнюється з поняттям адвокатури як об’єднання — юридичної особи. В Конституції України не визначено її правовий статус, але з окреслених у ній завдань можна зробити висновок, що адвокатура є одним з інститутів правової системи держави, що виконує завдання, без здійснення якого функціонування цієї системи неможливе. При цьому адвокатура не належить до жодної з гілок влади, передбачених ст. 6 Конституції, і в певному сенсі має відігравати роль «дружнього посередника».
– Адвокати єдині в думці, що самоврядна професійна організація — це благо для адвокатури…
– Ви знаєте, що згідно Резолюції ПАРЄ «Функціонування демократичних інституцій в Україні» від 6 жовтня 2010 р. в п. 7.3.6 РЄ закликає органи влади реформувати адвокатуру та створити професійну асоціацію адвокатури відповідно до зобов’язання України, взятого при вступі до Ради Європи.
Згідно із законопроектом про адвокатуру адвокатське самоврядування складають Національна та регіональні асоціації адвокатів. їх вищими органами є З’їзд адвокатів України та обрана ним Рада Національної асоціації адвокатів України, регіональні збори адвокатів та обрані ними Ради регіональних асоціацій адвокатів. Національна асоціація адвокатів України — незалежна самоврядна професійна організація, що діє на підставі Закону і об’єднує всіх адвокатів України. При цьому оформлення адвокатури в єдину адвокатську організацію є загальноєвропейською практикою і в Європі розглядається як передумова дійсної незалежності та самоврядності адвокатури, що було неодноразово підкреслено у листах та експертних висновках, адресованих Верховній Раді як Президентом ССВЕ, так і експертами Ради Європи.
Законопроект вносить зміни до Цивільного кодексу України. Зокрема, абзац 3 ч. 2 ст. 81 викладено в такій редакції: «Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, органу адвокатського самоврядування». Вважаю, це основне, що відрізняє останній законопроект від попередніх. Помилка всіх законодавців в тому, що адвокатура не мала свого статусу ні як громадська, ні як публічна організація, хоча була зареєстрована. Створені громадські організації адвокатури об’єднали всього-на-всього 10% адвокатів у свої організації. Якщо закон буде прийнятий, ми покажемо приклад Європі, як створювати загальнонаціональні професійні організації адвокатури. Вперше буде законодавчо сформульовано статус, спосіб реєстрації та призначення професійної організації у державі.
– Який правовий статус матиме ця організація?
– Найбільша помилка законодавця була в тому, що правовий статус адвокатури було визначено у Законі «Про адвокатуру» як «добровільне професійне громадське об’єднання». Однак, по суті, «об’єднанням» (об’єднаною) вона в Україні ніколи не була і не є. Новий проект закону «Про громадські організації» також не відносить адвокатуру до громадських об’єднань. Критика правників та законодавця щодо об’єднання в одну громадську організацію адвокатів мала місце, оскільки Конституція забороняє примусове об’єднання в громадські організації. Новий Закон передбачає зовсім іншу концепцію реєстрації, організації, правового регулювання професійної організації публічного права. За таким принципом формується самоврядування в Україні. Вибори в регіонах, приналежність до конкретної регіональної професійної громади.
Професійна організація — це окрема організаційно-правова форма, вона є суб’єктом публічного права та публічних правовідносин. Важливо, щоб як громадяни, так і представники влади усвідомлювали, що професійна організація не є об’єднанням громадян.
Делеговані державою функції забезпечують професійній організації можливість за власний кошт реалізовувати державну функцію, а оскільки держава не платить йому за реалізацію цієї функції, то, можливо, звільнить від податків на професійну діяльність. Саме такий підхід свідчитиме про розуміння суспільством особливостей вільних професій (адвокатів). Необхідно розуміти, що вільна професія не може реалізуватися без «єдиної професійної організації».
– Чи було враховано при розробці законопроекту європейський досвід?
– У Європі, як і в усьому демократичному світі, незалежність, самоврядність і професійна спроможність адвокатури розглядаються як лакмусовий папірець, що демонструє рівень реальної поваги до прав людини і верховенства права. Держави з розвинутою демократією не бояться зміцнювати адвокатуру, підносити її незалежність і професійний рівень, всіляко сприяти збільшенню її ролі в демократичному суспільстві. А ось українській адвокатурі доводиться виборювати аксіоматичні засади своєї діяльності.
На нашу думку, зважаючи на досвід країн Західної Європи, створення самоврядного об’єднання адвокатів є доцільним і продуманим кроком. Завданням такого самоврядного об’єднання мають бути: консолідація всіх адвокатів, їх об’єднань, що має забезпечити підвищення фахового рівня правової допомоги, надаваної адвокатами, організація підвищення кваліфікації адвокатів і посилення контролю за якістю здійснення професійних обов’язків, вироблення норм адвокатської етики й забезпечення їх виконання, піднесення ролі адвокатури в державі, дотримання посадовими й іншими особами гарантій адвокатської діяльності, захист громадянських, соціальних і професійних прав адвокатів.
– Чи буде членство адвокатів або їх об’єднань у цій самоврядній професійній організації обов’язковим?
– Створення єдиної самоврядної організації адвокатів потребує дуже виваженого підходу до принципів вступу й участі в організації, а також її повноважень стосовно своїх членів і зовнішнього представництва адвокатів перед державою, іншими підприємствами, установами, організаціями. Це пояснюється тим, що в силу специфіки діяльності адвокати при здійсненні правозахисних функцій займають позицію протистояння до державних органів, органів виконавчої влади та правоохоронних органів. Досить часто це виражається в тому, що адвокати вступають у напружену боротьбу з державою. Відповідно за наявності організації може виникнути ситуація, коли держава або її окремі представники намагатимуться через організацію здійснювати вплив на адвокатів. У цій ситуації основними дієвими заходами будуть баланс між чітким законодавчим врегулюванням діяльності організації (у частині гарантій незалежності) і наявністю в організації певного рівня самостійності й незалежності (у функціях і повноваженнях, зокрема, захисту своїх членів), високий рівень порядності, самосвідомості й моральності членів і керівництва організації.
Членство в цій організації адвокатів і їх об’єднань, на мою думку, має бути обов’язковим. Але участь в органах самоврядування не може обмежуватись терміном перебування в адвокатурі 10 чи 15 років.
Більше того, прихильники цієї ідеї висувають аргумент, що створення самоврядної організації адвокатури з обов’язковим членством дозволить адвокатській спільноті отримати потужного лобіста своїх інтересів у державних органах. Самоврядування передбачає формування самими адвокатами відповідних органів, отже, вони можуть активно впливати як на процес обрання керівників органів самоврядування, так і на їх звільнення у разі неналежного виконання покладених на них обов’язків. Натомість без обов’язкового членства не може існувати єдина професійна, самоврядна асоціація адвокатів, яка наділена представницькими функціями.
– Чи задовольнить уніфікація юридичної професії, запропонована в законопроекті, потреби самої адвокатури?
– Питання уніфікації назріло як через внутрішні потреби адвокатури, так і через потребу суспільства у захисті його членів. До внутрішніх потреб української адвокатури як інституту громадянського суспільства належать визначення її професійних ознак, ідентифікація серед маси інших юристів (неадвокатів), уніфікація статусу її членів у різних сферах їхньої діяльності, отримання суспільних гарантій для тих, хто добровільно взяв на себе місію захисту інших, забезпечення свободи і поруки від переслідувань за реалізацію адвокатурою ідей цього суспільства. Адвокатура, поза сумнівом, не може претендувати на абсолютну свободу, вона має враховувати рівень суспільства, у якому існує. Але і вона повинна формувати потребу суспільства в універсальній адвокатурі.
Різні точки зору в робочій групі щодо уніфікації ще будуть предметом обговорення в суспільстві, парламенті, але це червона глава цього законопроекту. Пропозиції Вищих суддів України щодо проведення акредитації певних адвокатів в цих установах звучить як виклик нам, адвокатам. Така акредитація обґрунтована низькою якістю знань тих, хто сьогодні представляє інтереси громадян та юридичних осіб у судах. Ми повинні самі запропонувати спосіб уніфікації, щоб держава не вирішила проблему за нас.
– Які шанси, що проект отримає статус закону? Які основні перешкоди на цьому шляху?
– У минулому році помітних кроків до консенсусу в питанні реформи адвокатури помічено не було. Адвокатські групи впливу чітко визначилися зі своїми позиціями і відступати не бажали. Цією ситуацією скористалося Міністерство юстиції, закінчивши роботу над проектом Закону «Про надання безоплатної правової допомоги». Цей проект став для класичної (або навіть канонічної) адвокатури громом серед ясного неба. Розподіл адвокатів для роботи з горезвісної ст. 47 Кримінально-процесуального кодексу України згідно з проектом йде з поля ведення регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Не зустрівши належного опору з боку адвокатської громадськості, яка була зайнята лобіюванням своїх законопроектів про адвокатуру, урядовий проект «Про безоплатну правову допомогу» № 4406 навіть був прийнятий у першому читанні. Однак, просунувшись так далеко (як для адвокатських проектів), законопроект зупинив свій рух у парламенті.
Природно, що всі зареєстровані в парламенті проекти реформування адвокатури не передбачали безоплатної правової допомоги, тому питання узгодження всіх проектів між собою також залишається актуальним. Юридична громадськість добре знає, що проблема прийняття нового закону виникла не сьогодні. Думаю, що першочерговим завданням є пошук компромісу та узгодження спірних положень, які стосуються порядку доступу до професії, створення і компетенції органів професійного самоврядування.
Ще однією позицією, яка проходила червоною ниткою через усі проекти, було запровадження монополії адвокатів у питаннях надання правової допомоги при здійсненні кримінального, цивільного, адміністративного і господарського судочинства, повне невизнання «фахівців у галузі права» та створення незалежної і самоврядної адвокатської організації. На моє переконання, саме ці два чинники спричиняли неприйняття парламентом упродовж багатьох років такого необхідного для суспільства Закону «Про адвокатуру». Наріжним каменем стало різне бачення не тільки авторами проектів, але й парламентаріями шляхів організації і регулювання професії адвоката та закріплення за адвокатами виключних повноважень на надання правової допомоги. Представництво та захист у судах України прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб здійснюється за новим Законом «Про адвокатуру» лише адвокатами.
Усі розуміють, що в українській адвокатурі існує низка проблем, котрі потребують термінового вирішення, і що штучне затягування прийняття нового закону може призвести до руйнації адвокатури, втім ніхто не хоче поступатися принципами. Дискусія, яка розгорнулася серед адвокатів щодо нового законопроекту, буде частиною загальної дискусії щодо реформування судової системи, — вона наразі є не менш важливою. Без цієї реформи, без того, що ми говорили про доступ до реального правосуддя, місце адвоката у загальному судовому процесі, говорити про саму функцію неможливо. Якщо ми ведемо дискусію навколо самої адвокатури як функції захисту правосуддя, то ініціюємо діалог про реформу правосуддя і правоохоронної системи загалом. Отже, я думаю, найближчим часом ми почуємо думки стосовно того, якими будуть судова система і судовий лад України, — це є важливим і для законодавця, і для громадян. Адвокатура стане конролером судової та правоохоронної системи в державі.
– Податковий кодекс — топ-тема, на якій зосереджено увагу суспільства, — поміж іншого визначив, що діяльність у сфері права може здійснюватись лише на засадах загального оподаткування. Які наслідки це викличе?
– На жаль, всі звернення громадських організацій адвокатури щодо внесення поправок і пропозиції ВККА залишилися поза увагою парламентарів. Жодної поправки не враховано. Ні один із лобістів адвокатури, які працюють у парламенті, не вніс поправки у зал. Надії на лобіювання інших пропозицій в залі нашими немає. Залишається прийняти закон, визначитися з формами організації практики і тільки тоді вносити пропозиції і зміни до Податкового кодексу з урахування ультиматумів, які будуть викладені Національною асоціацією державі, якщо лідери адвокатури будуть впливові, зрозумілі та заручаться підтримкою всієї багатотисячної армії адвокатури.
Демократичність держави багато в чому залежить від громадської позиції, що панує у суспільстві. Але щоб змінити ситуацію, треба, аби громадяни ставали активнішими і мали чітку громадянську позицію. Юридична спільнота не є винятком. Адже саме адвокати можуть сприяти зміні ситуації в державі, якщо запровадять вільний громадський рух у своєму оточенні. Якщо ми не хочемо, не можемо формувати своє професійне громадянське суспільство, тоді за нас це робитимуть лідери на кшталт Аделаджі, які в наш час зуміли сформувати багатотисячне об’єднання зі своїм статусом, органами, сферами впливу та членськими внесками.
Необхідно докласти ще багато зусиль щодо подальшого розгляду проекту в колективах громадських організацій, докласти колективних зусиль самих адвокатів, вчених-адво-катів, експертів. Залишиться тільки ініціювати, розробити, видати в цілому, затвердити та направити уповноваженно-му приймати.
P.S. Тоді коли наша держава прямує тернистим шляхом побудови громадянського суспільства, важко переоцінити роль і місце в цьому процесі Адвоката. Почесна і нелегка місія служіння професії вимагає від нас високого рівня знань, досвіду та виняткових особистих якостей — честі, гідності, відданості справі і наполегливості.
I попри те, що сьогодні Адвокатам забезпечені не всі належні умови для роботи, переконана, що принциповість, професіоналізм, вірність ідеалам Правди і Справедливості, відповідальність за результати своєї діяльності, за долю кожної людини завжди були і залишаються вічними й незаперечними заповідями. Саме від нас залежать долі багатьох людей, а подекуди й держави ®
Розмову вела Ксенія ДАЦЕНКО «Правовий тиждень»