Фізична особа – підприємець (далі – ФОП) звернулася до суду з позовом до ГУ ДФСУ, у якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення (далі – ППР), винесені за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ФОП. Висновки ГУ ДФСУ про порушення позивачем норм Податкового кодексу України (далі – ПКУ) ґрунтувалися на тому, що під час перевірки не підтверджено факт реального вчинення господарських операцій з контрагентом. Суд позов задовольнив. ГУ ДФСУ подало касаційну скаргу. Розглянемо докладніше спір.
Вирішуючи справу, суд зауважив таке:
- лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності. Згідно із пп. 14.1.231 ПКУ, розумна економічна причина (ділова мета) – це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Отже, будь-яка операція платника повинна бути спрямована на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартості), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. При цьому економічний ефект не обов’язково повинен спостерігатися негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об’єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Отже, у цьому випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для встановлення податкових зобов’язань та виникнення права на податковий кредит, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит;
- доводи ГУ ДФСУ про відсутність факту реального здійснення господарської операції ґрунтуються на відсутності товарно-транспортних накладних (далі – ТТН), які б підтверджували транспортування товарів. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні. За змістом п.п. 1, 2 зазначеного Переліку наявність ТТН є обов’язковими у випадку здійснення перевезень на договірних умовах, у випадку ж здійснення перевезення для власних потреб – накладна не оформлюється. ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів, документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів. Її відсутність не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.
Постанова Верховного Суду України від 29.07.2020 року у справі № 2040/7658/18: касаційну скаргу ГУ ДФСУ залишити без задоволення.
