Закони жанру вимагають чергування радості та смутку.
Тому сьогодні про сумне – про бажання шари та вплив цього бажання на інвестиційний клімат.
Хто не хоче читати довгий і нуднуватий текст, гортайте стрічку далі.
Так от, Мін’юст переважно опікується речами абстрактними: законністю, верховенством права, правами людини, справедливістю, захистом власності, ресоціалізацією і карою тощо.
Їх неможливо відчути на дотик чи сфотографувати для посту у ФБ.
Їх вкрай складно і майже неможливо об’єктивно виміряти чи порівняти.
Вони знаходяться дуже високо у піраміді Маслоу і тому цікавлять небагатьох.
А тому ними часто нехтують.
Згадайте новину: За валютними іпотечними кредитами поки що можна не платити!
Цей пост про ключовий елемент інвестиційного клімату – забезпечення виконання зобов’язань або ж, простіше кажучи, сплату боргів.
Обов’язок платити борг і виконувати договірний обов’язок – це базис капіталізму та ринкової економіки.
Сплата боргів – це одразу два з десяти компонентів рейтингу інвестиційної привабливості Doing Business.
Обо’вязок сплатити борг не є абсолютним. Він існував далеко не завжди і існувало безліч випадків його припинення (закони Мойсея або Хамураппі тому приклад).
Інститути прощення або реструктуризації боргів важливі та допустимі і зараз – у часи кризи та широкого розвитку концепції welfare state.
Однак відхилення від обов’язку сплачувати борги повинно бути цивілізованим та справедливим.
Як правило, у розвинених економіках прощення боргів (або інше втручання у договірні зобов’зання) відбувається виключно через процедуру неплатоспроможності.
Ця процедура надає безліч можливостей і зберегти робочі місця та бізнес (якщо це доцільно), і очиститися від боргів, і справедливо та рівномірно захистити інтереси кредиторів. Іноді ця процедура може успішно завершуватися протягом доби (якщо мова про критично важливі для економіки бізнеси).
У нас банкрутство традиційно десятиліттями найчастіше використовувалося для схематозу.
А проблему боргового тягаря вирішують по-іншому.
Мораторіями.
Найчастіше (але далеко не завжди) під такі мораторії потрапляють державні підприємства.
До чого це призводить на практиці?
(1) до збільшення витрат боржників, захищених мораторієм (адже у ціну товарів і послуг, які їм продаються, одразу закладається ризик несплати)
(2) до збільшення корупції (сплатити чи не сплатити контрагенту – вирішує директор підприємства і жоден суд йому не указ)
(3) до збільшення витрат платників податків – за боржника рано чи пізно заплатить держава через механізми гарантій держави щодо виконання судових рішень і спеціальну бюджетну програму, міжнародні арбітражі або рішення ЄСПЛ.
(4) до погіршення інвестиційного клімату – жоден нормальний інвестор не буде працювати у непередбачуваному середовищі
(5) до криміналізації процесу вибивання боргів (бо інші законні процедури стягнення боргу не будуть працювати)
На жаль короткострокові потреби (спасти конкретне підприємство та конкретні робочі місця чи активи), поєднані з нездатністю або небажанням пошуку системних рішень, практично завжди переважають абстрактні цінності, описані на початку цього допису.
Мораторії запроваджувались, запроваджуються та, скоріш за все, будуть запроваджуватися.
Чому цей допис з’явився сьогодні?
Бо на підпис Президенту надійшов черговий законопроект (№3640), який зупиняє будь-яке примусове стягнення боргів (а не тільки боргів підмораторних валютних позичальників як це можна було б очікувати, виходячи із його назви).
Формулювання просте і вбивче:
«крім майна/майнових прав, зазначених в пункті 1 цього Закону, не може бути примусово відчужене без згоди власника інше майно (майнові права), в тому числі, за договорами застави/іпотеки або відповідно до кредитного договору»
І уже майже рік воюємо у судах щодо тлумачення слів з іншого мораторію:
«крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами»,
щодо яких дехто вперто стверджує, що «передані в заставу..» стосується не тільки «товарів», але й «грошових коштів»
Що з цим робити – не дуже розумію.
Поки будемо просити вето на законопроект.
Джерело: ФБ
