Скарга вважається повністю задоволеною, якщо рішення керівника органу контролю про продовження строків її розгляду не було вчасно надіслано платнику. Такий висновок зробив ВС в постанові №810/2613/13-а, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
5 березня 2019 року м.Київ №810/2613/13-а
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача — БИВШЕВОЇ Л.І.,
суддів: ШИПУЛІНОЇ Т.М., ХОХУЛЯКА В.В. —
розглянув у судовому засіданні в порядку
спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами фізичної особи — підприємця Особи 2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 2.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014 у справі за позовом ФОП Особи 2 до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
ФОП Особа 2 звернулася до суду з позовом до ДПІ, в якому просила: скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 21.12.2012, якими підприємцю збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на 146420,59 грн., за платежем «податок на додану вартість» — на 216848,73 грн. та за платежем «єдиний податок» — на 1200,00 грн.
Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що порушено процедуру проведення перевірки, перевірка була проведена за її відсутності, висновки перевірки
зроблені без дослідження первинних документів, а встановлені в ході перевірки факти й дані щодо порушення нею податкового законодавства не відповідають дійсності. Зазначає, що, не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими на підставі висновків такої перевірки, подала до органу контролю вищого рівня скаргу. Проте орган контролю з порушенням граничного терміну надіслав рішення про розгляд скарги, тому відповідач із посиланням на положення п.56.9 ст.56 Податкового кодексу вважає, що скарга про скасування ППР уважається повністю задоволеною.
Суди встановили, що ППР, з приводу правомірності яких виник спір, були прийняті за результатами проведення документальної позапланової перевірки ФОП Особи 2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.10.2009 до 5.12.2012, які викладені в акті від 12.12.2012. У ході перевірки встановлено, що у 2010 році підприємець перевищила граничний обсяг виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (500000,00 грн.) та використовувала працю
найманого працівника без укладення трудової угоди, облік доходів і витрат вівся неналежним чином, зокрема, до ДПІ не подано декларацію про доходи за 2009—2011 роки та декларації щодо ПДВ за 2011, 2012 роки, в результаті чого в період, охоплений перевіркою, порушено норми пп.1, 2 указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємства» від 3.07.98 №727/98, п.6 ст.128 Господарського кодексу, пп.177.2, 177.5, 177.10 ст.177, п.187.1 ст.187, п.201.15 ст.201 ПК, ст.13, п.4 ст.1 декрету КМ «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92 №13-92 та занижено оподаткований дохід у 2009 році на суму 31823,92 грн., у 2010-му — на 46621,43, у 2011-му — на 459137,31, у 2012 році — на 181718,86 грн., занижено ПДВ за 2011—2012 роки на загальну суму 170894,98 грн.
Акт підписаний позивачем без заперечень і зауважень.
Суди також установили, що позивач з 1.10 до 31.12.2009, з 1.01 до 31.03.2011 перебував на загальній системі оподаткування, з 1.01 до
31.12.2010, з 1.04 до 31.12.2011, з 1.01 до 23.07.2012 — на спрощеній системі оподаткування.
КОАС постановою від 2.08.2013, залишеною без змін ухвалою КААС від 29.04.2014, позов ФОП Особи 2 задовольнив частково: скасував ППР ДПІ від 21.12.2012 у частині збільшення суми основного платежу в розмірі 301,79 та штрафних санкцій 75,45 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовив.
Відмовляючи частково в задоволенні адмінпозову, суди першої та апеляційної інстанцій з урахуванням установлених органом контролю під час проведення перевірки обставин дійшли висновку, що вказані порушення знайшли своє підтвердження, а позивач не надав доказів на підтвердження доводів, наведених у позові.
Позивач подав до Вищого адміністративного суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на порушення органом контролю положень ст.56 ПК під час процедури
розгляду скарги на ППР. При цьому обставини, встановлені в ході податкової перевірки та підтверджені в судовому процесі, щодо встановлених порушень не спростовує.
<…> ВС у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені в касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Обов’язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адмінпозову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з’ясування обставин справи як принципу адмінсудочинства, закріпленого нормами ст.7, ч.4, 5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції закону, чинного на час розгляду й вирішення справи).
За змістом чч.4, 5 ст.11 КАС (у редакції закону, чинного на час розгляду і вирішення справи), суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню й лежать в основі вимог та заперечень; з’ясувати, які є докази на підтвердження
зазначених фактів.
У цій справі суди дали оцінку обставинам, установленим у ході податкової перевірки щодо допущених платником порушень.
Водночас доводи, наведені в позовній заяві та апеляційній скарзі, щодо оскарження ним ППР в апеляційному порядку та порушення ДПІ під час розгляду скарги позивача положень ст.56 ПК, зокрема щодо термінів розгляду скарги, суди залишили без правової оцінки.
У ст.56 ПК встановлено, що рішення, прийняті органом контролю, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з п.56.2 ст.56 ПК у разі, коли платник податків уважає, що орган контролю неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень, установлених цим кодексом або іншими законами, він має право звернутися до органу контролю вищого рівня зі скаргою про перегляд цього
рішення.
Скарга подається до органу контролю вищого рівня в письмовій формі (та в разі потреби — з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог п.44.6 ст.44 цього кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником ППР або іншого рішення органу контролю, що оскаржується (п.56.3 ст.56 ПК).
Відповідно до п.56.8 ст.56 ПК орган контролю, який розглядає скаргу платника, зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Згідно з п.56.9 ст.56 ПК керівник (або його заступник) відповідного органу контролю може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника понад 20-денний строк, визначений у п.56.8 цієї статті, але не більше ніж на
60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника до закінчення строку, визначеного в п.56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою не надсилається платнику протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника органу контролю (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника, якщо рішення керівника органу контролю (або його заступника) про подовження строків її розгляду не було надіслано платнику до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абз.1 цього пункту.
Питання щодо повідомлення позивача про рішення щодо подовження строку розгляду скарги суди залишили без належної правової оцінки.
Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції закону, чинного на час
розгляду і вирішення справи) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У ч.1 ст.69 цього КАС (у редакції закону, чинного на час розгляду й вирішення справи) встановлено, що доказами в адмінсудочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч.2 цієї статті).
Наведені порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливили
встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому відповідно до ч.1 ст.353 КАС ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.349, 353, 355, 356, 359, пп.4 п.1 «Перехідних положень» КАС, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ФОП Особи 2 задовольнити частково.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 2.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014 скасувати повністю й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
