Ніна Карпачова: «Українців, які потрапили в біду, я буду захищати завжди, скрізь й усіма доступними методами»
Багато хто помітив, що в останні місяці, які невідворотно наближають нас до 31 березня — для виборів Президента України, армія «агентів Путіна» на території нашої країни зростає в геометричній прогресії: ЗМІ невпинно інформують нас про появу чергового «підривника» в безпосередній близькості від «фундаменту української державності». Не скупляться на гучні заяви про викритих «ворогів народу» й офіційні представники влади. У кожному, хто забігає за розставлені нею «прапорці» та порушує її спокій, вона вбачає ворожого найманця, «підігравача сценаріям Кремля».
Саме таке звинувачення опублікувала нещодавна в соцмережах перший заступник спікера Верховної Ради Ірина Геращенко на адресу екс-Омбудсмана Ніни Карпачової. Настільки різку реакцію депутатки викликав візит правозахисниці в російську в’язницю Лефортово, де утримуються українські моряки, що потрапили в полон під час нападу на них російських військових у Керченській протоці. Свою версію про причетність Н. Карпачової до «підступних планів агресора» І. Геращенко мотивує тим, що «офіційна і повноважна українська Уповноважена з прав людини Людмила Денісова в СІЗО до моряківм не була допущена, «незважаючи на всі її зусилля і наполегливість МЗС» . У той же час «якась Ніна Карпачова» вирушила туди «з благословення ФСБ» в компанії російської «генеральші-омбудсмана» Тетяни Москалькової.
Звинувачення Ірини Геращенко на адресу Н. Карпачової було розтиражовано багатьма ЗМІ, які, очевидно, сприйняли заяву народної депутатки як керівництво до дії. Таким чином, були згадані всі «гріхи» екс-Омбудсмана, в тому числі і, нібито, незаконне відвідування Ніною Карпачовою в жовтні 2018 р. поміщеного в СІЗО Сімферополя капітана українського роболовецького судна «ЯМК-0041» Віктора Новицького. Цей візит уже тоді викликав надмірно емоційну реакцію Уповноваженої ВРУ з прав людини Людмили Денісової, а прес-служба Омбудсмана в офіційному коментарі підкреслила, що дані «питання знаходяться в компетенції СБУ». Власне, всі ці більш ранні коментарі можна вважати попередніми меседжем — Карпачову попередили: «Стоп! Прапорці!». Але вона посміла ослухатись, що й зумовило подальший розвиток подій.
«Як корінна керчанка я не могла кинути земляків …»
Свого часу ЮВУ неодноразово писав про діяльність першого Омбудсмана України. Нагадаємо, Ніна Карпачова обіймала цю посаду протягом 14 років і, по суті, стояла біля витоків цієї інституції, вибудовуючи її роботу з нуля як автор концепції і закону про Уповноваженого ВРУ з прав людини. Найрезонансніші події, пов’язані із захистом прав українців, в яких брала участь Ніна Карпачова, відображені на сторінках нашого тижневика. Це — боротьба за життя п’ятирічної української героїні Насті Овчар, яка винесла з палаючого будинку свою трирічну сестричку, отримавши при цьому 80% опіків тіла. Це — драма українського льотчика Олексія Казанцева, несправедливо засудженого на 12 років в Азербайджані і звільненого завдяки особистій зустрічі Ніни Карпачової з президентом цієї країни Алієвим. Це також історія з перепохованням останків наших земляків, які загинули в роки Другої світової війни при звільненні столиці Естонії Таллінна — єврейської дівчини, медсестри Олени Варшавської та українського солдата Віктора Хапікала. Це — звільнення з китайської в’язниці Олега Тужанського, з жіночої в’язниці Бангкока українки Вікторії Мамонтової, засудженої там до страти, і ще десятки витягнутих із різних в’язниць світу «смертників». Це — щоденна боротьба за права принижених і знедолених наших земляків-шахтарів, чорнобильців, афганців, жертв катастроф, чиновницької недбалості та байдужості влади.
Разом із командою першого Омбудсмана мені і моїм колегам довелося стати очевидцями таких життєвих колотнеч, людських драм і сюжетних колізій, на які, здавалося б, не здатна фантазія найвитонченішого сценариста. Одних лише історій, пов’язаних із врятуванням та поверненням додому з піратського полону екіпажів українських кораблів на рахунку Н. Карпачової та її команди — до двох десятків. Найвідоміші і пам’ятні — історії захоплених у 2008 р. сомалійськими піратами екіпажів суховантажу «Леманн Тімбер» і балкера «Фаїна».
Навіщо екс-Омбудсману знадобилося вплутуватися в цю історію з полоненими моряками?. Для мене це риторичне питання. І все ж я вирішив поставити його самій Ніні Карпачовій, щоб розставити всі крапки над «і». І почув: «Це була моя реакція на численні звернення родичів цих військових моряків, адвокатів і журналістів. На Союз юристів України обрушився шквал дзвінків і листів буквально в перші дні після цього трагічного інциденту, а кримськотатарський телеканал АТР запросив мене дати інтерв’ю. Адже тоді ще не було жодної інформації про те, що реально відбувається в Криму. І я як корінна керчанка просто не могла не відреагувати на звернення моїх земляків. Тим більше, що я особисто знала багатьох лікарів міської лікарні імені Пирогова в Керчі, тож попросила їх дати хоч якийсь коментар для рідних, оскільки єдине, про що було відомо, — це те, що серед екіпажу три «двохсотих» (тобто загиблих). І все…
Потім, коли моряки зникли, і їх почали розшукувати, я стала шукати виходи на «російські канали», звертаючись до Омбудсмана РФ Москалькової та її представника в Криму. Сама ситуація тоді нагадувала броунівський рух — ще не були налагоджені контакти, не вибудувана адвокатська лінія, люди не знали, як взагалі поводитися і що можна зробити. Потім вдалося з’ясувати, що бранців перевезли в Москву і розкидали по двох ізоляторах — «Матроська тишина» та Лефортово.
Тоді ж до мене, як до представника СЮУ, звернулося й керівництво українського флоту з проханням надати юридичну допомогу сім’ям. І Союз юристів України одразу ж надав юридичну підтримку родичам моряків.
Мандат вручила Європа
Сьогодні мене звинувачують у відсутності повноважень для відвідування наших полонених. Чому саме зараз на вас, образно кажучи, «спустили собак»? Відповідь очевидна. Два місяці ми пробивали цю зустріч через Європейський інститут Омбудсмана. У результаті нам з Тетяною Москальковою був даний допуск у Лефортово для зустрічі лише з трьома пораненими моряками.
Підкреслю, вирішальну роль у цьому зіграло звернення Європейського інституту Омбудсмана. Генеральний секретар ЕІО пан Джозеф Зігель звернувся до російського Омбудсмана з відповідним проханням ще 7 грудня минулого року, напередодні 70-ї річниці Загальної декларації прав людини. Він попросив її в рамках гуманітарної місії доброї волі, яку ми починали ще під час повернення 14 затриманих наших рибалок, домогтися звільнення українських військових моряків, перш за все поранених. Зі свого боку він пообіцяв, що ЕІО сприятиме всіма можливими засобами зняття напруженості й поверненню довіри сторін, в тому числі й між інституціями омбудсманів України та РФ.
Після того, як керівництво ЕІО отримало відповідь від Т. Москалькової, де вона повідомила про умови утримання моряків в московських пенітенціарних закладах, на її ім’я було відправлено ще одне звернення, в якому висловлювалася стурбованість суперечливістю інформації в ЗМІ про стан здоров’я полонених моряків і про можливі наслідки в разі відсутності кваліфікованої медичної допомоги. Пан Джозеф Зігель ще раз підтвердив готовність ЕІО надати будь-корисне посередництво в організації гуманітарної місії — спільного візиту до поранених віце-президента ЕІО і Омбудсмана РФ.
Разом із тим хочу зазначити, що я, як віце-президент ЕІО, маю повноваження моніторингу ситуації з дотриманням прав людини як в Україні, так і в Російській Федерації. Тому чотирнадцятого грудня, через тиждень після першого листа керівництва ЕІО, я виступила на міжнародній конференції з нагоди 70-річчя Загальної декларації прав людини, яка проводилася в Москві, в будівлі Ради Федерації, і звернулася з проханням про прояв милосердя й гуманізму, і в якості акції доброї волі передати Україні хочаб поранених моряків. Це могло б стати першим кроком до відновлення взаємної довіри. Паралельно ми продовжували домагатися зустрічі з полоненими в СІЗО.
Це було дуже непросто. На всі переговори й узгодження пішло два місяці. Спочатку мені було відмовлено у відвідуванні «Матроської тишини» разом із Омбудсманом Москви Тетяною Потяєвою. Думаю, що певним бар’єром стало моє українське громадянство. Та в прийнятті підсумкового позитивного рішення, безумовно, допоміг мій статус віце-президента ЕІО.
Зазначу й те, що в цей же час до мене звернулися українські консули, яких не допускали в СІЗО до наших моряків. Я просила про це Тетяну Потяєву і Тетяну Москалькову. В результаті вдалося допомогти консулам зустрітися з моряками. А от питання моєї зустрічі з полоненими, як і раніше, залишалося відкритим. Лише після тривалих складних процедурних узгоджень право на доступ у Лефортово було отримано. Правда, мені дозволили зустрітися не з усіма двадцятьма чотирма полоненими моряками, а лише з пораненими.
Головне, що мені вдалося зробити при особистій зустрічі в камерах, — морально підтримати моряків, передати слова підтримки від командувача флотом і всіх українців, побачити їх мужні обличчя й очі, що світяться оптимізмом. Після візиту до моряківм ми з Москальковою провели кілька годин у медичній частині СІЗО, спілкуючись із її начальником. Попросили показати нам медичну документацію по кожному моряку, що й було зроблено. З огляду на серйозні проблеми зі здоров’ям в Андрія Ейдера, Андрія Артеменка та Василя Сороки, ми також просили керівництво медсанчастини про сприяння в продовженні їх лікування в лікарнях Москви, де є високотехнологічне обладнання й можливість провести дообстеження, яке допоможе чітко встановити діагнози й визначити тактику лікування, аби хлопці не стали інвалідами. В результаті начальник медчастини дав згоду, після чого керівництво Лефортово підготувало три клопотання, які були спрямовані в управління охорони здоров’я Москви.
Щодо того, як я можу прокоментувати слова Ірини Геращенко на свою адресу й публікації в підтримку її позиції у ЗМІ, то скажу словами забутого українського класика: «Та нехай собі як знають … Нам своє робить!». До цього додам, українців, які потрапили в біду, я буду захищати завжди, скрізь й усіма доступними методами».
Для довідки, Європейський інститут омбудсмана — неурядова громадська організація, до складу якої входять діючі національні та регіональні омбудсмани, представники університетів і правозахисники із 67 країн світу, а також вчені, зацікавлені у вивченні й розвитку правозахисних інститутів. Організація була створена 22 січня 1998 року в Гнаденванде (Австрія). У вересні 2018-го її президентом був обраний Драган Мілкович (Сербія), а віце-президентом — Ніна Карпачова.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ,
доктор юридичних наук,
голова Київської міської організації Союзу юристів України
https://lawyersunion.org.ua/zayava-vykonkomu-rady-soyuzu-yurystiv-ukrayiny
