Подвійне і множинне громадянство: чи тотожні ці поняття?, –
на продовження дискусії щодо подій на Закарпатті
В Україні час від часу спалахує дискусія щодо проблеми роздачі громадянам України своїх паспортів державами-сусідками: Румунією у Чернівецькій області, Угорщиною у Закарпатській області, ще раніше РФ у Автономній Республіці Крим тощо.
Останній скандал розгорівся на Закарпатті, коли консул сусідньої Угорщини робив це нахабно у містечку Берегово, та ще й радив громадянам України не розголошувати інформацію про одержання ними громадянства іншої країни.
З боку України у ЗМІ виплеснулося чимало непрофесійних коментарів з цього приводу. Коментували переважно юні політологи, політтехнологи, політичні аналітики, політсексологи ets. Ця категорія людей знає усе про все і все коментує. Вони наговорили чимало дурниць. Ну один із них, наприклад, говорячи про «подвійне громадянство», вжив термін «бікамералізм», хоча цей термін, як відомо, стосується двопалатних парламентів. А щодо громадянства слід вживати термін «біпатриди». На жаль, журналісти не запросили до студій жодного юриста-конституціоналіста, який би фахово прокоментував цю непросту політико-правову ситуацію.
Найяскравіше серед коментаторів відзначився своїм правовим нігілізмом Генеральний прокурор України без юридичної освіти. Ну, наприклад, на сайті УНІАН 27 вересня 2018 року розміщена інформація під таким заголовком: «Генпрокурор заявив, що в разі підтвердження у мешканців Закарпаття подвійного громадянства, ці особи можуть бути позбавлені українського громадянства». «Українці з подвійним громадянством будуть позбавлені громадянства України, заявив Генпрокурор Юрій Луценко», – повідомляє «Голос Карпат». Аналогічну інформацію розмістило чимало інших ЗМІ.
Тому я, як юрист-конституціоналіст спробую внести ясність у цю проблему.
Вимушений почати з того, що багато українських науковців (скоріше, псевдонауковців) ототожнюють два різних, на мій погляд, поняття: «подвійне громадянство» і «множинне громадянство». Можливо це пов’язано з неточночстями перекладу спеціальних юридичних термінів з міжнародних правовоих актів, які стосуються інститутуту «громадянства».
Для початку приведемо дослівно відповідні норми Конституції України, присвячені цьому інституту. Їх усього дві.
«Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.»
Отже, як бачимо, жодних заборон щодо набуття громадянами України громадянства інших країн Конституція України (ст. 4), як це стверджує висока посадова особа правоохоронного органу України, не містить. Очевидно Генеральному прокурору це приснилося.
У той же час Конституція України (ст. 25) містить заборону щодо позбавлення громадянства України чи права змінити громадянство. Чуєте, Юрію Віталійовичу? Ви все перевернули догори дном. Може все-таки перш ніж погрожувати, варто прочитати Конституцію України?
Це, до речі, стосується не лише цієї проблематики. Юрій Віталійович з притаманним йому запалом майже не щодня видає якісь перли. Мені, як юристу, дуже соромно читати чи слухати подібне, але ж Петру Олексійовичу байдуже. Кумівство у нашій країні стоїть значно вище, ніж фаховість. На жаль!
Тепер спробуємо розібратися у дефініціях. Для початку я би провів таку побутову аналогію: є поняття «кастрюля з подвійним дном», а є інше – «дві різних кастрюлі». Чи є між ними різниця? Очевидна. Кастрюля з подвійним дном відрізняється від звичайної тим, що довше зберігає високу температуру, у ній триваліший час зберігається гарячою страва і т.п. Але у одній кастрюлі з подвійним дном не звариш одночасно борщу і каші. А ось у двох різних кастрюлях це можливо.
Тепер повертаємося до понять «подвійного» і «множинного» громадянства. Для цього слід прочитати відповідні норми Закону України «Про громадянство», до якого нас відсилає ст. 4 Конституції України.
Так ось, стаття 2 цього закону визначає принципи законодавства України про громадянство, серед яких першим є принцип «єдиного громадянства – громадянства держави Україна», що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Тобто немає у нас громадянства Чернівецької області чи міста Чернівців. Щоправда, нефахові чиновники і місцеві депутати придумали «почесне громадянство», як винагороду. Що є, зрозуміла річ, абсурдом. Але це тема для іншої публікації. Якби у нас було, скажімо, крім громадянства України, ще й громадянство областей, ми би мали «подвійне громадянство» або кастрюлю з подвійним дном.
Тому я би радив усім виключити з публічного обіходу поняття «подвійного громадянства», бо в Україні воно неможливе апріорі.
Натомість доцільно і правомірно вживати термін «множинне громадянство», бо йдеться про наявність у однієї людини одночасно громадянства двох чи навіть трьох (І.Коломойський) держав. І хочу наголосити, що ні Конституція України, ні Закон України «Про громадянство» не забороняє громадянам України набувати громадянства іншої країни. І це ознака демократичності України (ст. 1 Конституції України).
«Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України» (пункт 1 частини першої ст. 2 Закону України «Про громадянство»).
Інша річ, що існує порядок і процедура набуття громадянства іншої країни.
Тут варто нагадати, що чинне законодавство України передбачає три різних поняття щодо громадянства: «втрата громадянства», «припинення громадянства» і «позбавлення громадянства». Щодо останнього я вже зацитував норму Конституції України, яка забороняє позбавляти громадянства України, тому це поняття (запам’ятайте!) і згадувати не слід.
Тепер щодо «втрати громадянства». Стаття 19 Закону України «Про громадянство» однією із підстав для «втрати громадянства України» передбачає «добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.
Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто».
А далі вступає у дію інше поняття: «припинення громадянства України» Так ось, датою «припинення громадянства України» у випадках, передбачених згаданою статтею, є дата видання відповідного указу Президента України. Тобто Президент України не позбавляє громадянства України, а припиняє його. Це різні за своїми юридичними наслідками речі. Порядок вчинення цієї дії Президентом України перебачено чинним законодавством України.
Я навмисно не торкаюся причин поширення такого явища, як масове набуття громадянами України громадянства сусідніх держав, які, до речі, є членами омріяного нами Європейського Союзу і мають слугувати нам прикладом високих стандартів міжнародного права і співжиття. Про це вже сказано чимало і загалом правильно. Інша річ, що наше МЗС пасе задніх і не вміє вести дипломатичний діалог з нашими сусідами достойно і на рівних, можливо і присоромлюючи їх за їх дії, які аж ніяк не відповідають існуючим на папері високим європейським стандартам.
Отже, на завершення: проблема множинного громадянства не нова і до неї неоднозначне ставлення різних держав, науковців і політиків. Ця проблема потребує фахових дискусій і рекомендацій щодо удосконалення законодавства України, яке регулює цю проблематику. Але цим мають займатися фахові люди, а не будь хто.
Борис Руснак, член Чернівецької обласної організації Союзу юристів України, заслужений юрист України |