Тема співвідношення договору довічного утримання і спадкового договору досить актуальна сьогодні. На Україні, внаслідок скрутного соціального становища незахищених верств населення, до яких відносяться люди пенсійного віку, питання співвідношення вказаних договорів і вибір між однією із запропонованих моделей правовідносин є досить актуальними. У юридичній науці і практиці не один рік гостряться дискусії відносно переваг і недоліків договору довічного утримання і спадкового договору.
Відповідно до частини 1 статті 744 Цивільного кодексу України (ЦК) за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачу) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме або рухоме майно, що має значну цінність, замість чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням і (чи) доглядом довічно.
Згідно із статтею 1302 ЦК, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і набуває право власності на майно відчужувача у разі його смерті.
Виходячи з вказаних вище положень ЦК, суть обох договорів полягає в переході майна або майнових прав від відчужувача до набувача внаслідок виконання набувачем певних дій відносно відчужувача до його смерті (юридичного факту – події, яка в даному випадку є відкладальною обставиною).
Вказані договори схожі у загальних рисах, але по суті є різними угодами з різними істотними умовами, порядком укладення і виконання. У своєму дослідженні ми спробуємо вказати на розбіжності і схожість договорів, відмічаючи, що має позитивний, а що негативний характер. Заздалегідь необхідно вказати, що дослідження не матиме одностороннього характеру і не прийматиме позицію однієї із сторін.
Так, відповідно до статті 745 ЦК договір довічного утримання укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір, по якому передається набувачу у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.
Право власності на майно, передане за договором довічного утримання, виходячи з визначення поняття цього договору і враховуючи встановлену законодавством форму, виникає з моменту нотаріального посвідчення договору, а якщо договір підлягає державній реєстрації – з моменту такої реєстрації (як правило, в органах БТІ).
Згідно з пунктом 82 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, договори довічного утримання (догляду) посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження. При посвідченні договору не застосовуються положення статті 362 ЦК відносно переважного права купівлі долі в праві загальної часткової власності.
Договір довічного утримання (догляду) по своїй юридичній природі подібний до спадкового договору, який також полягає між відчужувачем, що є власником майна, і набувачем, на якого покладається обов’язок виконувати розпорядження відчужувача і який, у разі смерті останнього, набуває права власності на його майно.
Відмінність спадкового договору від договору довічного утримання (догляду) зв’язується з моментом надбання права власності. Якщо за договором довічного утримання право власності у набувача виникає з моменту посвідчення договору (у випадках, встановлених законодавством, – з моменту державної реєстрації договору), то право власності за спадковим договором переходить до набувача тільки після смерті відчужувача.
Набувач за цим договором за життя відчужувача має лише можливість надбання права на майно в майбутньому за умови виконання вимог, вказаних в договорі. Відповідно до статті 1302 ЦК набувач набуває право власності на майно відчужувача після смерті останнього, що є вигіднішим для відчужувача, який за життя продовжує бути власником майна.
Плюсом договору довічного утримання є забезпечення захисту обох сторін, зокрема, моментом виникнення прав на майно у набувача і шляхом накладення заборони на його відчуження до смерті відчужувача. Спадковий договір не забезпечує захисту прав набувача, оскільки у разі розірвання договору за ініціативою відчужувача набувач не має певного порядку на компенсацію його витрат, пов’язаних з виконанням його зобов’язань за договором.
Також за спадковим договором не передбачено спадкоємство прав набувача його спадкоємцями у разі смерті. Так, відповідно до положень ЦК договір припиняється із смертю набувача. Договір довічного утримання в даному випадку є кращою юридичною конструкцією, оскільки передбачає спадкоємство прав набувача. Зокрема, відповідно до статті 757 ЦК у разі смерті набувача його права і обов’язку переходять до його спадкоємців.
Якщо спадкоємець по заповіту відмовився від прийняття майна, переданого відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця згідно із законом. Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. В цьому випадку договір припиняється.
Договір довічного утримання (догляду) обов’язково містить положення про те, що набувач майна зобов’язаний надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду (піклування) з їх конкретизацією або без такого. Крім того, визначається грошова оцінка матеріального забезпечення, що встановлюється за згодою сторін.
Це безумовно є позитивним моментом, оскільки в договорі буде чітко визначений перелік прав і обов’язків сторін, на відміну від спадкового договору, де набувач зобов’язаний вчинити певну дію, яка може бути чітко не визначена (у об’ємах і в часі).
Також плюсом договору довічного утримання є передбачена процедура передачі прав набувача іншим особам і наслідки відмови від передачі прав відчужувачем. Зокрема, визначено, що у разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов’язків набувача за договором довічного утримання (догляду) по підставах, що мають істотне значення, обов’язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача членові сім’ї набувача або іншій особі по їх згоді. Відмова відчужувача в наданні такої згоди може бути оскаржена в суді.
Договір довічного утримання припиняється у разі смерті відчужувача. Обов’язок поховати відчужувача за договором довічного утримання не припиняється смертю відчужувача, оскільки він виникає відповідно до вимог закону, а не з договору. Відносно припинення договору стаття 755 ЦК передбачає лише два випадки, а саме: розірвання за рішенням суду і припинення у зв’язку із смертю відчужувача.
Таким чином, законодавець фактично позбавляє сторони можливості розірвати договір добровільно без звернення до суду, що вимагає не лише часу, але і фінансових витрат. При цьому не можна не помітити нерівноправне положення сторін цього договору у такому разі. На вимогу відчужувача або третьої сторони, на користь якої він був ув’язнений, такий договір може бути розірваний лише у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його провини.
При цьому в пункті 2 частини 1 статті 755 ЦК не визначений конкретний перелік підстав для аналогічних поводжень набувача з вимогою до суду. Законодавець ніяк не обмежує його, фактично наділяючи набувача ширшим колом прав.
Що стосується припинення спадкового договору, то відповідно до статті 1308 ЦК передбачений лише судовий порядок розірвання такого договору. Причому, за ініціативою відчужувача це можливо лише у разі невиконання набувачем його розпорядження. Тобто у разі, якщо набувач виконує договір, але неналежно, відчужувач позбавлений такої можливості.
Припустимо, що на набувача покладається обов’язок виконати певні дії після смерті відчужувача. Виходить, що у разі невиконання договору набувачем вже ніхто, у тому числі і спадкоємці відчужувача, не може звернутися до суду з вимогою про його розірвання по вказаній основі, оскільки ЦК дозволяє ініціювати цю дію лише відчужувачу або набувачу. За ініціативою набувача цей договір може бути розірваний лише у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.
Виходячи з приведеного вище аналізу, досконалішою юридичною формою врегулювання громадських відносин є договір довічного утримання. Спадковий договір і його регулювання в ЦК є проблемним і недосконалим, що створює підстави для його розірвання або визнання недійсним. Спадковий договір також є невдалою юридичною конструкцією і для сторін, тому що не може повною мірою забезпечити реалізацію прав і виконання обов’язків.
