Генеральному прокурору України
Луценку Ю.В.
Шановний Юрій Віталійович !
У Союзі юристів України перебувають на постійному контролі питання, пов’язані з реалізацією соціальних гарантій держави в частині пенсійного забезпечення слідчих та прокурорів органів Прокуратури України. Нами сформована правова позиція стосовно цих правовідносин, яка відповідає низці рішень Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини та Верховного Суду України.
Прийняття у жовтні 2014 року нового Закону України “Про прокуратуру” та зміни національного законодавства під час пенсійної реформи, спричинили низку непорозумінь як в органах пенсійного забезпечення, судах, так, нажаль, і в діяльності окремих керівників органів прокуратури.
Так, порядок пенсійного забезпечення, визначений частиною першою статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ з моменту призначення пенсії та її перерахунок, гарантується статтею 46 Конституції України. Відповідно до частини тринадцятої статті 50-1 цього Закону обчислення (перерахунок) пенсій проводиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком. Згідно з вимогами частин сімнадцятої – вісімнадцятої цієї ж статті Закону України «Про прокуратуру» (1789-ХІІ), призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв’язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.
Право на соціальний захист включає право на забезпечення у старості і гарантується статтею 46 Конституціїї України. Встановлений Законом “Про прокуратуру” № 1789- ХII розмір та порядок подальшого перерахунку пенсій є довічним конституційним правом громадянина з моменту призначення йому пенсії.
Конституційні права і свободи не можуть бути скасовані. Саме тому частиною 3 статті 22 Конституції України визначено: “ При прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.”
У цьому контексті чисельні спроби протиправного тлумачення окремими органами пенсійного забезпечення положеннь статті 58 Конституції України, пов’язані з прийняттям нового Закону України “Про прокуратуру” і зміною у зв”язку з цим соціальних гарантій працівників прокуратури, – не відповідають вимогам Конституції.
Основним Законом України визначено: “Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи”. Саме це положення гарантує недопустимість при перерахунку пенсії застосовувати законодавство для її зменшення.
Прийняті 02.03.2015 року Закони України № 213-VII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” та № 2464-V “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” істотно погіршують права та свободи слідчих та прокурорів, яким пенсія була призначена до вступу цих законів в силу. Вони звужуть зміст та обсяг соціальних гарантій, які були передбачені Законом, під захистом якого перебували слідчі та прокурори органів Прокуратури України.
8 червня 2016 року Конституційний Суд України своїм Рішенням № 4-рп/2016 визнав неконституційними положення Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», в частині обмеження розміру нарахування та виплати як пенсій, так і довічного грошового утримання суддів у відставці. Також 20 грудня 2016 року своїм Рішенням №7-рп Конституційний Суд України (пунктом 5) визнав неконституційним і такими, що втрачають чинність положення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільненних з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХII, тим самим скасував будь- які обмеження розміру та порядку нарахування і виплати пенсій військовослужбовцям та працівникам правоохоронних органів.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій розглядав питання, пов’язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
Дана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 6 жовтня 2015 року (справа № 127/11720/14-а).
Отже, скасування порядку нарахування пенсій за спеціальними законами з 1 червня 2015 року та подальше призначення таких пенсій на загальних підставах, не впливає на можливість проведення перерахунку пенсії, призначеної раніше, у відповідності до діючих на час її призначення норм Закону України № 1789 -ХІІ.
Такою є й позиція Європейського Суду з прав людини, в основу якої при прийнятті аналогічних рішень покладається принцип юридичної визначеності. Він означає, що громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки. (Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 Yvonne van Duym v. Home Office).
Так, у рішенні від 24 липня 2014 року №38677/06 «Будченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що є втручанням у право заявника за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та порушенням цієї статті у зв’язку з відмовою заявнику через неіснування механізму реалізації відповідного законодавчого положення. Крім того, у рішенні від 08 листопада 2006 року №63134/00 «Кечко проти України», Європейський Суд не прийняв до уваги позицію України про колізію двох нормативно-правових актів – закону України, відповідно до якого встановлена допомога з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв до уваги аргументи Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Аналогічна позиція викладена й у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії».
Європейський суд, вирішуючи справу «Войтенко проти України» (заява № 18966/02), дійшов висновку, що посилання державних органів на неможливість виконання зобов’язань через відсутність законодавчих заходів є безпідставними.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Останнім часом почастішали випадки відмови Генеральною прокуратурою та деякими керівниками регіональних прокуратур у видачі довідок пенсіонерам прокуратури, для перерахунку раніше призначених пенсій на підставі згаданої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Це створює протиправні перепони для реалізації соціальних гарантій пенсіонерів прокуратури та невірно орієнтує пенсійні органи держави, спонукаючи їх до протиправних діянь.
Шановний Юрій Віталійович, Союз юристів України вважає, що намагання штучно створити перепони реалізації гарантованих слідчим та прокурорам державних соціальних прав і гарантій є протиправними. У зв’язку з цим прошу Вас особисто розглянути це питання та вжити відповідних заходів для безперешкодного забезпечення соціальних гарантій пенсіонерів органів Прокуратури України.
З повагою,
Голова Союзу юристів України С. Піскун
