Тема виступу:
“Загальна характеристика стану протидії злочинності”.
Стан злочинності та аналіз її кількісно-якісних показників , які у цьому році вже досягли максимуму, цілком достатній матеріал для визначення ефективності протидії держави та суспільства загрозам та негативу цього
суспільного явища. За четверть століття нашої державності можливо розглядати в історії кримінології і три періоди протидії злочинності :
Перший з них (1993-1995 рр.) свідчить про стрімке зростання зареєстрованих злочинів та їх збільшення з 480478 до 641860 . У цей період відбулися суттєві зміни у структурі злочинності. Розпочався ріст тяжких та
особливо тяжких злочинів. З них викристалізувалася організована злочинность і розділилася на загально-кримінальну та фінансово – економічної спрямованості /незаконна приватизація, банківська та фінансова
сфера, паливно-енергетичний комплекс, фіктивне підприємництво, відмивання брудних коштів та інші. Саме на фоні організованої злочинності фінансово економічної спрямованості розпочався період класичної корупція,
коли лідери ОЗГ та виховані і навчені ними , як правило правники, зблизилися зі службовими особами, які наділені державою владними виконавчо-розпорядчими повноваженнями щодо державної власності та
бюджетних коштів.
Другий період (1996 – 2009 рр.) відзначився тенденцією до зниження кількісних характеристик злочинності. Саме в цей період у державі були завершені основні приватизаційні етапи , та був реалізований широкомасштабний соціально-економічний проект трансформації державної власності, реалізація якого, мала на меті у стислі строки забезпечити стратегічні позиції приватної власності в національній економіці.
Він сприяв накопиченню об’єктів приватної власності, зробив незворотним ринкові перетворення. Водночас у державі не була сформувалася ефективна система відносин власності, яка забезпечила б оптимальне використання національного економічного потенціалу та сприяла б досягненню цілей і виконанню завдань соціально-економічного розвитку.
Третій період (2010 р. і до сьогодення) вирізняється динамікою неухильного зростання злочинності. У 2010 р. було обліковано 500902 злочини, у 2011р. – 515833 злочина, у 2012р. – 443 665 (тут треба брати до уваги введення у листопаді 2012р. Єдиного реєстру досудових розслідувань, у зв´язку з чим у грудні 2012р. не було обліковано жодного кримінального провадження), у 2013р. – 563560 злочинів, а сьогодні за 8 місяців 2016 року зареєстровано 763 511 кримінальних правопорушень проти 723830 у минулому році. Від вчинених злочинів потерпіло 359876 у тому числі 6156 дітей, 5259 –загинуло. Частка тяжких злочинів збільшилася до 31, 6 відсотка в загальній злочинності. Набули свого розповсюдження нові види: злочини у сфері кібернетичих та електронних технологій, торгівля людьми, незаконна трансплантація органів або тканин людини, злочинів з мотивів расової,
національної чи релігійної нетерпимості, тероризм та інші. Єдине, що залишається практично незмінним, так це «географія» злочинності. У середньому за 25 років незалежності біля 60 відсотків всіх злочинів реєструється у 8 регіонах України: Дніпропетровська, Донецька,Харківська, Луганська, Запорізька, Одеська області, м. Києв. Найменше їх у Івано-Франківській, Волинській, Рівненській, Закарпатській, Тернопільській та Чернівецькій областях.
Загально відомо, що психологія злочинності характеризується:
корисливістю, паразитизмом і нестатком.
ЇЇ економічним підгрунтям стали:
помилки в стратегії і практиці економічних реформ та в приватизації, у банківській системі й акціонуванні, у виробничо-сировинній сфері, у споживчій сфері, у податковій системі; безконтрольність влади у сфері
народного господарства та великі періоди часу між скоєними злочинами у цій сфері та кримінальним покаранням. Значний масив латентної злочинності яка вже стала джерелом безкарності. В Україні формується олігархічна модель економіки. За оцінками експертів більшу половину національного багатства привласнюють близько
десяти великих фінансово-промислових груп. Панування олігархічної моделі економічних відносин супроводжується такими криміногенними явищами як тінізація та монополізація економіки, поглиблення економічної нерівності, погіршення показників зайнятості та бідністю переважної частини населення. Все це призводить до збільшення криміногенного потенціалу суспільства і зростання масштабів злочинності. За різними оцінками обсяг тіньової економіки в Україні становить від 30 до 45 відсотків від величини внутрішнього валового продукту. Доходи, отримані від нелегальної економічної діяльності, частково переводяться на валютні рахунки за кордоном, частково легалізуються у виді інвестицій у банківську систему, виробництво товарів і надання послуг, а також витрачаються на нелегальне фінансування політичних партій, виборчих кампаній, підкуп представників органів влади, управління, правоохоронної і судової систем, вкладаються у прибутковий кримінальний бізнес
(наркоторгівлю, виготовлення контрафактної продукції, гральний бізнес, контрабанду). [ 1; 106, 108, 110]
Відбувається девальвація моралі, заснованої на загальнолюдських цінностях. Разюча відмінність між проголошеними владою деклараціями та повсякденною реальністю кризового суспільства, породила невіру та підозри суспільства до неї.
Криміногенне значення має також панування примітивних зразків „масової культури” (передусім на телебаченні), основними цінностями яких є крайній індивідуалізм, культ „розкішного життя”, жорстокість, розпущена сексуальна поведінка, всеохоплююче споживацтво. Надзвичайно негативний вплив має і кримінальна субкультура (особливо молодіжна), якій належить виключна роль у відтворенні злочинності.
Створюється небезпечна соціальна ситуація коли ріст загальної злочинності, тяжких та особливо тяжких, серед них злочини проти національної безпеки, власності, життя та здоров”я громадян, системні рейдерські захоплення господарств сільгоспвиробників та земель на яких вони працюють – на фоні військових дій на сході держави та тотального зубожіння наших громадян, становлять реальну загрозу національній безпекі.
Національне законодавство гарантує повагу до незалежності суддів, ним же передбачено заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом. Нажаль, тривалий час вплив на суди для досягнення, як правило, суб”єктивних рішень здійснюють організовані групи людей. Стали непоодинокими і випадки, коли на суддів
своїм службовим станом здійснюють психологічний тиск окремі керівники правоохоронних органів та керманичі органів місцевого самоврядування. Не сприяє утвердженні авторитеру судової гілки влади і низький рівень виконання судових рішень прийнятих іменем України. Як наслідок, найбільш незахищені: неповнолітні діти, пенсіонери, чорнобильці та інваліди роками не отримують присудженних їм грошей та інших соціальних засобів життя, а недостатньо дієва Державна виконавча служба Міністерства юстіції України не сприяє утвердженні відчуття захисту державою їх прав та інтересів.
Нажаль, мають місце непоодинокі випадки ухвалення Верховною Радою України ситуативних законів. Поряд з цим, лишаються без достатніх правових механізмів ряд суспільних відносин задекларованих Конституцією Украни, а передова правнича національна наукова думка зачастую залишається невитребуваною. Як наслідок у нашвидкоруч прийняті Закони вносяться зміни та доповнення, що спричиняють суперечності при їх застосуванні та значною мірою ускладнюють вироблення єдиної судової практики. Два роки реформ Прокуратури України та рік роботи Національної поліції нівелють системні інформаційні викиди тенденційного негативу. Незважаючи на це засобами масової інформації майже нічого не робиться для пропаганди положень Закону, яким визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їх посадові та службові особи, зобов’язані поважати незалежність прокурора та утримуватися від здійснення у будь-якій формі впливу нього.
Вже насьогодні очевидно, що в суспільстві безповоротно втрачається престижність роботи в органах правопорядку. Дефіцит кадрів, тисячі незаповнених вакансій – не сприяють боротьбі зі злочинністтю. Поряд з цим, недостатньо стимулюється благородство та людяність правохоронних професій. Непомірно великий розрив між заробітною платою в новостворених спеціальних органах та класичними підрозділами, які покликані запобігати та боротися із загальнокримінальною злочинністтю, призводить до випадків розбрату та різних підходів до виконання обов”язків, а відсутність Державної програми боротьби зі злочинністтю не сприяє зосередженні спільних зусиль для створення у суспільстві атмосфери захищенності та невідворотності покарання за протиправні прояви.
Підсумовуючи , можна зробити деякі висновки:
Було б доцільно Кабінету Міністрів України, який забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів
Президента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністтю – розробити Державну програму профілактики, запобігання та протидії злочинності та надати її на розгляд і прийняття Верховній Раді України;
Міністерству юстиції України слід організувати та забезпечити комплексний аналіз стану реального виконання усіх судових рішень, прийнятих у період 2014-2016 років до виконання та причин з яких рішення повернуті без виконання позивачам.
Міністерству інформаційної політики України та Міністерству культури України доцільно започаткувати роботу з висвітлення повсякденної самовідданості професії судді, слідчого, оперативного співробітника, прокурора та інших правохоронних професій та сталого позитиву їх діяльності;
Генеральній прокуратурі України треба посилити вимоги до організаціїї координаційної роботи керівниками регіональних прокуратур, направленої на концентрацію спільних зусиль правоохоронних органів, спрямованих на
невідворотність покарання за скоєні кримінальні правопорушення , захист та поновлення прав громадян та інтересів держави.
Використана література :
-Статистичні матеріали Генеральної прокуратури України за період 1992- 2016 роки;
[ 1 ] – Б.М. Головкін “Загальна характеристика детермінантів злочинності в Україні”,
Форум права 2014 стор. 106-110.
